Дивних багато в світі див (Антігона, пісня хору)

Строфа I

Дивних багато в світі див,
Найдивніше із них — людина,
Вітер льодом січе, вона ж
Дальшу в морі верстає путь —
Хай сива хвиля бушує, А човен пливе вдаль,
Уславлену в богинях Землю,
Вічно й невтомно родючу, виснажує,
Плугом щороку в ній борозни орючи
Із конем своїм, людина.

Антистрофа І

Птиць безтурботні зграї й риб,
Що живуть у морських глибинах,
Звірів диких з гущин лісних
В пастку й оплетену вправно сіть
Розумна ловить людина
Й собі скоря їх.
В полях і в горах звірів ловить,
Хитрим знаряддям їх перемагаючи,
І запрягає коня довгогривого
І бика в ярмо заводить.

Строфа II

І мислей, як вітер швидких,
І мови навчивсь чоловік,
Звичаїв громадських пильнує здавна;
Від лютих стуж, буйних злив
Знайшов міцний захист він,
Благодольний.
Майбутню путь ясно зрить, —
Нездоланна смерть одна,
А біль хвороб, тягар знегод — не страшні нам.

Антистрофа II

Є витвори мудрі в людей —
Ясніші від світлих надій,
Та часто біди від них більш, як блага;
Хто в шані мав клятви міць,
Батьків закон, гнів богів,
Той — преславний.
Безславним хай буде, хто посмів
На кривдну путь серцем стать —
Щастя не знайти йому,
Й ні в домі гість, ні друг мені він не буде.
Чи безсмертних то знак? Я повірить боюсь,
Та її пізнаю, і чи можу сказать,
Що вона,— не дитя Антігона?
Ой нещасна-бо ти
О, Едіпа, нещасного батька, дочка!
Що з тобою, скажи? В чім винують тебе?
І невже-бо ти царські закони
Так безумно посміла порушить?

Софокл
Странных много в мире чудес (Антигона, песня хора) (скорочено)