Коли читаєш славетну казкову повість Р. Кіллінга, твої почуття і враження дуже різноманітні.

По-перше, поринаєш у світ незвичайних пригод хлопця у яскравому і мужньому оточенні вовчої Зграї, мудрого ведмедя Балу, незрівнянної у спритності і грації пантери Багіри, великого Каа, змагаєшся з підступним Шер-Ханом та перемагаєш, захоплюєшся пустотливими мавпами, виграєш битву проти рудих собак.

По-друге, починаєш замислюватись: а як же Мауглі зміг повернутися до людей, навчитися їхньої мови, поведінки - усього того, що набувається упродовж довгих років виховання й спілкування. Розумієш, що це чудова, дуже цікава казка.

Але ми знаємо, що в кожній казці - частка правди, привід для великих роздумів.

Ось і підходимо до найголовнішого. По-третє, Мауглі виховали джунглі. І тут справа не тільки в тому, що хлопець виріс мужнім і спритним, сильним і винахідливим. Джунґлі навчили його законів поведінки, за які не соромно ні тварині, ні людині.

Маленька чужа істота, що потрапила у лігвище вовків, не тільки отримала свою частку батьківського тепла й материнського молока, але й дістала захист. Перед будь-якою небезпекою вовки ладні захищати свою дитину до останньої краплини крові, не роблячи різниці між рідними дітьми та "жабенятком", а сувора мати-вовчиця винайде нагоду подякувати справжній матері Мауглі за свого названого сина.

Ведмідь Балу, не шкодуючи сил і часу, навчає свого неслухняного вихованця мудрості джунглів. Нагородою вчителеві й учневі буде своєчасно згадане Заповітне слово: "Ми з тобою однієї крові, ти і я!" Тому, хто сказав це слово, безкорисливо допоможуть будь-які істоти, йому не зашкодять навіть отруйні змії.

Тобто у світі джунглів є найвищий Закон справедливості, Закон поваги до всього живого, до самого життя під час великого перемир'я, коли з одного струмка питимуть вовки й олені, зайці та слони.

Джунглі не вчать помсти, вони вчать вдячності. Коли старий ватажок Зграї Акела промахнеться на полюванні і Шерхан підмовлятиме молодих скинути його і навіть вбити, Мауглі захистить Акелу, зганьбивши при всіх смугастого хижака, припалить йому шкіру палаючою гілкою.

Уперше в житті Мауглі використав вогонь, Гарячу Червону Квітку, вперше вчинив як Людина. Він виконає свою обіцянку, переможе в бою грізного тигра і накриє місце Акели на Скелі Ради тигрячою шкірою.

Коли на Вільний народ нападуть дикі собаки, Мауглі запропонують сховатися, бо це полювання для багатьох буде останнім. Мауглі навіть ображає така пропозиція, незважаючи на те, що Зграя не завжди розуміла і навіть, підмовлена Шерханом, колись виганяла його.

Клятвою на вірність Зграї, великою вдячністю звучать слова колишнього беззахисного жабенятка:

"Жили-були Вовк, мій батько, і Вовчиця, моя мати, а ще жив-був старий сірий Вовк (не досить мудрий, він зараз посивів), який був для мене батьком і матір'ю. І тому Мауґлі і Вільний народ будуть разом на цьому полюванні.

Присягаю буйволом, що викупив мене, буйволом, що віддала за мене Багіра у ті дні, про які ви у Зграї забули, - я присягаю, і нехай чують мої слова ріка й дерева та запам'ятають їх, якщо я забуду, - я присягаю, що ось Цей мій ніж буде зубом Зграї".

Це прояв вищої гідності - вміти тримати своє слово, виконувати свій обов'язок, відповідати за себе і своїх близьких.

Рівні серед рівних, як вони відрізняються від людей з їхніми кастами, заздрістю, жадібністю до грошей. Навіть отруйна змія попереджує Мауґлі, що не можна приносити в світ сховану у печері коштовність, бо з нею прийдуть смерть і кров. Мауглі, побачивши підступність та людську підлоту, розуміє справедливість Кобри і відмовляється від красивої, як квітка, коштовності.

Ця річ здається йому живою, і він хоче зарити її, щоб не втекла та не вбила ще шістьох. Мауглі не зрозуміти, як можна витрачати останні перед втечею хвилини на те, щоб вирити гроші - "те, що переходить з одних рук до інших і не стає теплішим". Тим більше не зрозуміти, що людину можна звинуватити у допомозі чаклуну тільки тому, що комусь кортить прибрати до рук його багатство...

Закон джунглів порядніший і... людяніший. Тому символічно, що саме джунґлі повинні стерти з землі селище, де жили люди, спроможні на нелюдські вчинки.

Джунглі вчать розуміти кожну живу істоту, визнавати за нею право бути по-справжньому вільною, обирати свій шлях. Тому і Балу, і Багіра, і четвірка сірих братів-вовків не просто відпустять подорослішого Мауґлі до людей, а навіть порадять повернутися до них. Вони виховали його мужнім та людяним. Джунглям за нього не буде соромно.