Все прекрасне на землi - вiд свiтла сонця, вiд кохання жiнки, вiд молока матерi. Суворими шляхами йшла наша Вiтчизна до сьогоднiшньої свободи i незалежностi. Гордi мужi Київської Русi, князi та воїни, вiдважнi запорозькi лицарi заступали шляхи ворогам, воювали, боронили свiй рiдний край. А жiнки тим часом оберiгали домашнє вогнище, народжували дiтей, омивали рани чоловiкiв-воїнiв, молили Бога. Жiнка продовжувала рiд людський.

Наче зiткана з сонячного промiння, встає перед нами на путивльському валу Ярославна, заклинаючи сили природи допомогти її коханому князевi та воїнам, яких вiн повiв на битву за Русь. Вiрно чекає свого чоловiка-козака Горпина Чурай, i гiрко оплакує його героїчну смерть. Символом творчостi та вiрностi стає їхня дочка - Маруся. Чарує нас своєю красою, нiжнiстю i поетичнiстю Наталка Полтавка Котляревського.

Кохання надихало людей на подвиги i творчiсть. Образ коханої жiнки оспiвували усi митцi. У кожного своя кохана, але всi разом створюють узагальнений iдеал української жiнки: нiжної i вiрної, чесної трудiвницi, надiйної жiнки-Берегинi, що зберiгає в домi тепло.

Свiт завжди благословляє
i сонце, що встає,
i серце, що кохає
(В. Симоненко)

Цiлу галерею жiночих образiв створює Шевченко. Його жiнки - знедоленi i безправнi, але скiльки душевної краси у наймички - Ганни, що заради щастя сина вiдмовляється вiд можливостi називатися його матiр'ю. "Нiчого кращого немає, як тая мати молодая" - говорить вiн.

Матерi вирощували героїв i генiїв, матерi дарували свою любов не лише своїм власним дiтям, як Марiя Стоян з оповiдання Довженка "Мати". "Прощайте, мамо! - кажуть їй у останню хвилину пораненi льотчики. - З вами i вмирати не страшно!" Сердечно говорить А. Малишко про "посивiлу невмирущу матiр двох десяткiв дочок i синiв" - цiлого загону.

Велике материнське серце прагне вiдiгрiти весь свiт. Скiльки пiсень, вiршiв, iнших творiв мистецтва присвячено матерi!

Найчастiше образ матерi - образ скромної, але величної душею селянки, "сивої горлицi", яка "ночей не доспала", що проводжаючи сина в життєву дорогу "рушник вишиваний на щастя - на долю дала".

Продовженням роду, теплом домашнього вогнища - усiм завдячує мо ми їй. Не можна про це забувати:
Бо, хто матiр забуває,
Того Бог карає,
Того дiти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, "I мертвим, i живим...")

Материнство - синонiм людяностi, добра, самозреченостi. Матiр усе готова вiддати своїм дiтям. Вклоняється свiт таким матерям, благословляє це величне i нiжне iм'я - Ненька, Мати, Мадонна! За них, рiдних, билися завжди з ворогами захисники Вiтчизни. Тож вклонiмося доземно жiнцi, матерi, яка в тяжкi роки вiйни та у буденнiй працi вмiла бути i "сестрою-жалiбницею", i "жоною-трудiвницею", що оберiгала i ростила дiтей, вчила любити добро, правду, людей, несла вiрнiсть "як свiчу ясну".

I хай збудеться мрiя Тараса про тi часи, коли:
Врага не буде супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi.