...Тихо вкриває землю вечір, його тепла ковдра лягає на моє ліжко, відділяючи мене від турбот згасаючого дня. Знаю, що закрию зараз очі - і пам'ять подарує диво: загойдається наді мною колискова пісня, виринувши із найпотаємніших куточків душі, і неначе поверне мене у безтурботне дитинства.

Голуби - голубочки, Несіть щастя синочку! - чую я молодий матусин голос, який з того часу майже не змінився. Вірю, що саме так і буде: і щастя, і здоров'я, і радість щоденна не облише, якщо цього побажала мені мама. Її слово має магічну силу, бо недарма у народі говорять: "Материнська молитва із дна моря виймає".

Дитина тільки народилася, а мамині слова сповивають її найсвятішою ніжністю: "Крихітко моя ріднесенька, хай світлим та щасливим буде твоє життя, легкою доля!" І вливаються ці слова у кожну клітиночку, перетворюючись у духовний оберіг. З першої хвилини мого життя слово нені надавало наснагу і захищало від злих сил, лікувало і повертало радість після невдач, зігрівало у крижані хвилини розпачу і підтримувало перед рішучим кроком.

Материнське слово... Яким же воно може бути твердим і караючим у час, коли ти дозволив собі негідний вчинок! І досі чую зажурливе: "Мені соромно, що це зробив мій син..." Скільки років минуло, а серце знов летить у прірву від отих сумних маминих слів! Кажуть, що найстрашніша кара на землі - це материнське слово-прокляття: його сила ламає життя і долю. Господи, це ж який гріх треба скоїти, щоб власна мати тебе прокляла?! Бо ненька, народжуючи, дарує своє безцінне дитя світові на добро, наставляє, вчить його мудрості й честі.

Слово вчительки вже буде потім, а спочатку - мамина школа. У ній кожне слово, кожна фраза - як відкриття, як одкровення, сповнене бажанням відкрити таємниці нашого чудового світу. І немає у матусиних словах ні втоми, ні байдужості, - лише турботою та радістю дихають вони, бо дарувати світ і знання - це щастя!

Мила моя матінко, сонечко моє ніжне! Чим віддячити тобі за твої слова-молитви, слова-благословення, слова-повчання? Рідна моя, скільки цих слів влила ти у мою долю, але чомусь не навчила мене слів, якими б я зумів вимовити подяку за твоє серце, любов і турботу. Та скільки б я не намагався відшукати їх, все одно вони б не змогли передати безмежну любов до найпрекраснішої людини у цілому світі - моєї матінки, світлого мого ангела, ніжної моєї зіроньки. Мабуть, це пояснюється дуже просто: коли промовляє серце, слова зайві...