«Зачарована Десна» — це автобіографічна кіноповість, у якій автор розповідає про своє дитинство і рідне село, в якому воно минуло. Це лише підтверджує те, що без минулого не може бути майбутнього, і твір є важливим не лише для самого Довженка, а й для нас. Письменник розповідає від свого імені, а точніше, від імені малого Сашка, тому всі події, що відбуваються, ми бачимо очима дитини. Але разом з тим у повісті присутні й думки дорослого Довженка: аналіз дитячих спогадів зрілим митцем.

Сашко дуже захоплюється красою природи, яка його оточує. Тому в повісті багато описів-пейзажів. Рослини, які мати посадила біля хати й на городі, здаються йому надзвичайно великими, такими, що в них можна сховатися. Хлопчик росте в селі, поряд із землею, і тому кожна жива травинка хвилює його: «Ото як вийти з сіней та подивитись навколо — геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною!»

Сашко глибоко шанує й поважає своїх батьків. Мати від Бога наділена любов’ю до рослин: «Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість». Батько — сильний і привабливий: «Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько, не бачив» Це був неписьменний, але розумний, порядний і чесний чоловік.

Довженкові батьки приваблюють нас своєю душевною красою. Це звичайні, прості, бідні люди, в житті яких переплітаються радість і лихо: Але вони люблять рідну землю, допомагають один одному, залишаються гуманними. Приклад — епізод, коли в родині Сашка помирають від пошесті четверо його братів. Це, на мою думку, один із найбільш хвилюючих моментів повісті. Батьківське горе не можна було ні з чим порівняти: мати була напівмертва, а батько загнав коней по дорозі додому, коли дізнався, що його діти вмирають від невідомої хвороби. Страшне лихо, але він не втрачає доброти до людей: «Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води… поки не звільнився від свого смутку».

Поряд із рідними Сашка ми бачимо його земляків-селян. Вони прекрасні, розкриваючись у праці: кожен — у своєму покликанні. Цікавими й самобутніми є образи мисливця Тихона та коваля Захарка. По всій окрузі не було такого майстерного косаря, як Самійло.

І, звичайно, особливе місце у творі займає чарівна українська природа. Автор захоплюється красою річки Десни, на берегах якої пройшли його найкращі роки, вміє побачити «зорі в калюжах» — тобто помітити прекрасне навіть у найменших буденних деталях. Цьому вчимося й ми, читаючи «Зачаровану Десну» та згадуючи своє дитинство — найсвітліші й найнезабутніші хвилини, що на все життя залишають найяскравіші враження.