Поетом не можна стати, на поета не можна вивчитися, ним можна тільки народитися. Поет — це пророк, на якого сходить Дух Святий і відкриває нікому не відомі речі. Таким поетом з Божої ласки є Ліна Костенко.

Багато років серед літературознавців точаться дискусії про жіноче слово в літературі, про «жіночу» і «чоловічу» поезію. Дехто з них говорить, що у творчості Ліни Костенко превалює чоловіче начало: дуже мало жіночих почуттів, відсутнє материнське світовідчування, впадає в очі абсолютно чоловіче мислення. А чи так це насправді?

Так, дійсно, Ліна Костенко не поступається перед чоловіками своєю рішучістю і силою духу, вона непохитна у відстоюванні своїх позицій, безкомпромісна у розкритті байдужості, пристосуванства, зрадництва, свідомо вибирає важку долю народного поета:

Під горою Машук, на снігу, із простреленим серцем,
в казематі, будь ласка, я приймаю долю таку.
Все це — доля поета,
Все це — гідне і справжнє, і все це
не вбиває поетів. Лиш дає їм усмішку гірку.
Але затишок цей, колисання душі щоденне!
Нерозпізнане древо у цьому страшному раю!
Цей розкоханий спокій!
Даруйте. Це не для мене.
До побачення. Все. Я вертаюся в долю свою.

Все це не для жінки. Але поетеса готова стояти під кулями, як Лермонтов, пройти через каземати, як Шевченко, захищаючи власну гідність і долю народу. Вона особистість сильна й мужня, її лірична героїня ні за яких обставин і ніколи не відступає від своїх переконань, все віддає «для людства, для епохи».

Але разом з тим Ліна Костенко — поетеса лірична, ніжна, романтична. Про це свідчать її вірші про кохання — світле, палке почуття. Воно не потребує яскравих метафор, піднесених епітетів, бо вивірене навік. Читаєш — і захоплюєшся, віриш у щирість поетеси, бо слова правдиві і щирі. Але лірична героїня Ліни Костенко і в коханні зберігає незалежність:

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни.
(«Моя любове! Я перед тобою»)

У вірші-звертанні поетеса зі слабкою безпосередністю сильної жінки просить-вимагає у любові не дати їй «заплутатись в дрібницях» і розміняти дороги «на спотички». В поезіях Ліни Костенко про кохання завжди присутній моральний стрижень, від якого лірична героїня не відступиться ніколи.