Прекрасним i нiжним словом назвали нашi пращури жiнку, що стоїть у витокiв нового життя, плекає i змiцнює його "берегиня". У цьому словi влучно вiдбилося її божествене призначення, найперша i найголовнiша суть.

У сиву давнину берегинею нашi прадiди називали богиню, що берегла їх вiд усякого лиха i дарувала добро. Згодом вони так стали називати жiнок, якi берегли i пiдтримували домашнє вогнище, були своє-рiдним покровом усьому родинному колу. Доньки України славилися своєю охайнiстю, спiвучiстю, надзвичайною красою i високим почуттям гiдностi.

Мене завжди вражала постать легендарної бранки - захопленої турками дiвчини, яка згодом стала дружиною султана. Весь свiт її знає на ймення Роксолана, i весь свiт захоплюється її незвичайною долею. Не дивно, що Україна вже кiлька столiть пишається своєю видатною дочкою, бо вона - виразне i яскраве втiлення всiх українських жiнок. (До речi, роксолани - це племена, якi пiсля скiфiв населяли нашi землi. Україну деякi iноземцi теж називали Роксоланiєю).

Мої спiввiтчизницi завжди вражали чужинцiв своєю освiченiстю i здатнiстю до творчої працi. Та особливу повагу викликала їх незалежнiсть, та суто українська риса характеру, яка є провiдною для всiєї нацiї. Я переконаний, що сама iсторiя заклала в їх характер i виплекала цю рису: життя в умовах прикордонної нестабiльностi, коли чоловiки часто залишали домiвки, виробило у жiнок гордiсть i самостiйнiсть. Так i закрiпи-лось у народi: "Жiнка за три кути хату тримає, а чоловiк - за один".

А ще народна мудрiсть стверджує: "Немає кращого друга, як вiрна подруга", "Господиня в дому - покрова всьому". Та насамперед жiнка - це берегиня роду, турботлива i ласкава мати. Якою нiжнiстю озивається в душi її образ, якими тiльки чарiвними словами її не називають! "Ненечка", "матуся", "матiнка"... Тiльки бiля її серця, пiд її крилом, на її долонях добре й затишно: вона i пожалiє, i захистить, i розуму навчить.

Слово ненi й лiкувало, i привертало сили пiсля хвороби, i захищало вiд злих сил, i надавало наснагу з першої хвилини мого життя. Недарма у народi говорять: "Материна молитва iз дна моря виймає". Я думаю, що найсвятiше у кожнiй людинi - це її мати. А ще - рiдна земля, яку я теж назвав би берегинею, бо вона, як i матуся, завжди поруч зi мною; стоїть на сторожi моєї совiстi i вчинкiв. Чи не з цiєї причини брали з собою у далеку путь, у важкi випробування жменьку рiдної землi, сподiваючись на її силу святої захисницi?

На жаль, ми так мало i так рiдко бережемо наших любих берегинь, зручно влаштувавшись пiд їх турботливим доглядом. I лише iнколи охопить серце нiжнiсть, налинуть почуття, захочеться обiйняти, захистити матусю. Схвильований, пiдiйдеш до неї, а вона раптом випередить: "Що тобi, синку? У тебе все гаразд? Нiчого не болить? Нiчого не трапилось?" I стiльки любовi й турботи у її очах!..