Французький поет XV століття Франсуа Війон такий не схожий на більшість поетів і письменників свого часу! Школяр, крадій, волоцюга і розбійник, Війон цобре знав убоге народне життя. Через століття читачі чують живий голос людини, яка не бажає підкорятися сильним цього світу — ані королям, ані церковникам, ані багатіям.

Війон насміхався з їхнього життя і свої пісні-балади зробив зброєю проти всього, що не подобалося поетові. Будучи патріотом, який любив свою країну, Війон написав «Баладу проти ворогів Франції», а в знаменитій надалі «Про дам минулих часів» згадав про величну героїню Франції — «добру Канну з Лотарингії, яку в Руані спалили англійці» — Жанну д’Арк.

Романтичну пісню-баладу Війон використовував не для піднесення образу, не для оспівування кохання та подвигів заради коханої, а навпаки, для викриття негативних сторін життя. Щира мова Війона складається з говірки міщан, жаргону злодіїв, риторики вчителів із Сорбонни. Та є одна балада, написана народною мовою, проте має глибокий філософський зміст. Це «Балада прикмет». Цей коротенький твір містить опис усього життя середньовічної Франції. Кожний рядок починається самовпевненими словами: «Я знаю все…»

Балада будується на контрастах доброго та поганого, світла і темряви. Війонове «всезнання» дуже глибоке, поет насміхається з модників, які хизуються своїм одягом, надто зажерливих монахів, старих жінок, які надмірно користуються фарбами і парфумами — усім їм байдуже до бідних, хворих, малих і нещасних. Поет викриває мерзенні сторони світу, усю його несправедливість. Я знаю все…» — співчутлива душа Війона завмирає від жалю і болю за Божий світ, він не розуміє, чому він, цей світ, створений саме таким. Відповідь самому собі на ствердження «Я знаю все…» — «Я нічого не знаю…».

Війон завжди приваблюватиме до себе читачів, бо його щирий і правдивий голос розповідає про життя і смерть, бідність і багатство, про людські почуття і нелюдські обставини, про ніжність і грубість життя. І що більше ми розумітимемо і пізнаватимемо світ, розширюючи обрії свого знання, то частіше, слідом за Війоном, ми будемо повторювати: «Я знаю все — я нічого не знаю».