Притча про сіяча

Ось вийшов сіяч, щоб посіяти своє зерно. І як сіяв, упало одне край дороги. Там воно було витоптане, а птахи небесні його повидзьобували. Інше ж упало на ґрунт кам'янистий і, зійшовши, засохло без вологи. Ще інше упало під терен, який виріс і заглушив паросток.

Одне ж упало на добру землю, а зійшовши, вродило стократно. Це сказавши, закликав: «Хто має вуха, щоб слухати,— нехай слухає!»

Запитали ж учні Господа, що значить ця притча. А він відказав своїм учням, що їм дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим ці таємниці розкриваються у притчах, щоб «дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли».

А притча ця означає ось що. Зерно — Боже Слово. Аті, хто край дороги,— люди, які слухають, а потім приходить диявол і забирає слова з їхнього серця, щоб не вірили вони й не спасалися. А що на кам'янистому грунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; а кореня не мають вони, вірують дочасно,— і за час випробування відпадають. А що впало між терен,— це ті, хто слухає слово, але, перебуваючи в постійних клопотах за багатство, життєві розкоші,— і плоду вони не дають. Те ж, що на добрій землі,— це люди, що почули слово й бережуть його в щирому й доброму серці,— і плід приносять вони в терпеливості.

Народное творчество
Притча о сеятеле (сокращенно)