Леготе-вітре з коханого краю!

Леготе-вітре з коханого краю!
Ой, принеси мені, щиро благаю,
Пахощів амбри з коси ароматної
Любки моєї.

Заприсягнуся я нею самою:
Все, що захочеш, ти зробиш зо мною,
Лиш принеси мені вістку од неї,
Любки моєї.

Може, й для тебе обвіяти милу
Буде важке і заказане діло? —
Ну, то привій порошинку з порога
Любки моєї!

Хто я, убогий, що пнуся до неї?!
Чи ж мені суджено щастя такеє?!
Щастя — коли вже й присниться той образ
Любки моєї.

Серце моє, що було, мов кедрина,
Гнеться-тріпочеться, наче лозина:
Мріє та згадує постать кедрову —
Любки моєї.

Мила не схоче мене й торгувати —
Цілого світу не схочу я взяти
За волосинку, що впала з головки
Любки моєї.

Бідний Гафіз! Він слуга і невольник.
Та чи бажає він, вічний бездольник,
Скинути з себе докучливе путо
Любки своєї?!

Гафиз
Леготе-ветер из любимого края! (сокращенно)