Булгаков працював над романом "Майстер і Маргарита" майже п'ятнадцять років. Ретельно змальовував характерні риси персонажів, добирав деталі - змістовні й виразні, мішав епос із лірикою, а драму з гротеском. Вдосконалював образну систему, відкидав зайве, втілюючи свою відчайдушну надію на те, що рукописи не горять, а люди залишаються людьми - що б із ними не робили. Тому роман і здається простим на перший погляд - це простота досконалості. У головному творі усього життя Булгаков поставив діагноз радянській Росії і призначив лікування: культура й милосердя.

Булгаков писав роман майже усе життя - і до самої смерті, переробляв і вдосконалював безліч разів. Ідея книги про візит Сатани до радянської Росії з'явилася в письменника на початку двадцятих років, у 1925 році він написав "Інженера з копитом" (початок "Майстра й Маргарити"), та й уся його подальша творчість пов'язана з цим романом. У системі художніх образів "Майстра й Маргарити" віддзеркалюються усі сімейні, побутові й творчі події, що сталися в житті письменника.

Першого лютого 1922 року в Києві від тифу померла мати Булгакова. Приблизно в той же час надійшли відомості про загибель двох його братів-білогвардійців. Письменник тулився разом із дружиною у справжній квартирі № 50, де жили й реальні прототипи героїв його фейлетонів. А Чума-Аннушка й Никанор Іванович Босой завдяки роману прославилися на весь світ. Тож мотив утраченого дому, дому, який треба захищати щодня, стає головним у творчості письменника.

У одному з фейлетонів сусіда Василь Іванович, "жах у піджаку й смугастих кальсонах", затуляє сонце. Герой "Собачого серця", хірург зі світовим ім'ям, змушений просити захисту в чиновного пацієнта. У романі "Біла гвардія" простір, придатний для життя людини, поступово звужується. Спочатку це уся територія Києва, але потім Місто втрачає вулицю за вулицею, - і от уже захоплено будинок, і мародери грабують домовласника. І квартира на другому поверсі лишається останнім бастіоном цивілізації серед зими, заметілі й хаосу революції, а все за її стінами приречене зникнути, як зникли револьвер і офіцерські погони, сховані за вікном. Коли й цей останній оплот людяності буде втрачено, "Капітанську доньку", втілення усього надбання людства, спалять у печі. І може, залишиться, наче на могильній плиті, напівстертий напис на боці старовинної печі: "Я узяв квиток на Аїд..."

У романі "Майстер і Маргарита" квартирне питання хвилює людей, але самі слова "будинок, квартира, кімната" давно втратили зміст - настільки, що дядько Берліоза кілька разів намагався поміняти квартиру в Києві на меншу площу в Москві. Жити на площі? Чом би й ні, ночував же герой Булгакова на Пречистенському бульварі.

І навіть люди, цілком забезпечені, не можуть вважати себе хазяями у власних квартирах - Никанор Босой, якому запхали долари у вентиляцію, й Стьопа Ліходєєв, критик Латинський і його ні в чому не винний сусіда-професор. Люди, яким Маргарита била вікна й гасила примуси - і всі, хто жив у домі на Садовій вулиці.

У романі "Майстер і Маргарита" бездомні всі, не лише Іван. І будь-які спроби змінити встановлений порядок безжально караються. Ало-їзій написав наклеп у НКВД, щоб захопити підвал, де оселився Майстер. Маргарита стала відьмою - аби Воланд повернув її з Майстром у підвал, "і шоб лампа загорілась, і щоб усе стало, як було". Дядько Берліоза постраждав за мрію отримати квартиру в Москві, а Никанор Босой - за бажання купити нафту, щоб було чим топити взимку. Тому що трапилось те, чого боявся автор "Білої гвардії", - останню лінію оборони прорвано.

Людяність лишилася тільки в душах людей. І рукопис, спалений, наче "Капітанська донька" в "Білій гвардії", проривається у реальність - розповіддю Воланда, спогадами Маргарита, снами божевільного поета. А оскільки не всі люди гідні так називатись, зрозуміло, чому за "громадянина" приймають то звичайного кота, то Бегемота, - вони людяніші за Алоїзія Могарича або критика Латунського. Зрозуміло, чому Воланд приїхав у Москву і приділив стільки уваги директору. Массоліту й поету, натовпу в театрі й скромному буфетнику. Йому й справді було важливо знати, чи змінились люди, які, за висловом Булгакова, "от так і живуть - без квартир".