Важка тема... Як визначити, де цінності уявні, де цінності справжні? Що маємо на увазі?

Скажімо, золото - уявна чи справжня цінність? Кажу про золото, бо головний герой - лихвар. Золото - цінність уявна, бо воно абсолютно не потрібне людині: його не можна їсти, воно не придатне для виготовлення сокири чи мотики. Один філософ, який нині не в моді, пропонував із нього робити унітази. І хоч філософ не н моді, робити цю корисну річ з золота уже почали. Проте - спробуйте без золота або його паперових сурогатів прожити на світі. Гроші теж не будеш їсти, але і без них не будеш ситий. Отже, золото - це уявна чи справжня життєва цінність?

Очевидно, малося на увазі, що я одразу буду говорити про високі людські якості.

Наприклад, вірність і вдячність. Але читаю про життя графині де Ресто... Вона зрадила чоловіка з Максимом, який не хто інший, як альфонс. Заради цього покидька вона зробила мало не жебраком віконта де Ресто... З іншої частини "Людської комедії" ми дізнаємось, що вона покинула напризволяще старого батька, як тільки він віддав своє майно донькам-спадкоємицям. Давайте, зрештою, вирішимо, подружня вірність - справжня цінність чи ні? Додамо туди ж материнські почуття... і доччині!

Та повернімося до роздумів про золото, або гроші, коли ваша ласка.

Вся історія, викладена у повісті Бальзака, - то історія пошуків грошей, їх значення у житті людей. За ставленням до грошей можна оцінювати персонажів. Гобсек, наприклад, не хто інший, як жрець давнього поганського культу. Йому не потрібні ані золоті шати, ані золота тіара, ані адамантовий жезл - за ним і так досі ніким не перевершена сила Золотого Теля, він лише роздає і збирає золото, яке накопичується у нього тим більше, чим більше він його роздає. Клієнтура Гобсека (а це, так би мовити, цвіт Франції) є лише баранами у жертовнику, які будуть заколені, коли останній жмут золотого руна буде зрізаний з них вправними руками Великого Жерця.

Проте всі вони моляться золоту, роблячи з нього найбільшу цінність, загальний еквівалент всього, що тільки є в їхньому житті.

Оповідач у повісті - адвокат Дервіль. Добре зробив автор, що переклав відповідальність за оцінювання ситуації на героя. Коли що не так, то про нього - нехай вовк траву їсть. Але...

Маючи справу з грішми і лихварем, адвокат не може повірити, що все у світі впирається в гроші. Є щось таке, чого не купиш за золото чи срібло. Професійна добросовісність Дервіля поза сумнівами, люди радо довіряють йому свої гроші і долі. Проте... Дивлячись зараз навколо себе, я ставлю собі недобре питання: може, золоту просто ще не дали справжньої ціни?

Правда, є інтимні почуття, які важко перерахувати на гроші. Наприклад, кохання Фанні до Дервіля. Але ж ми бачимо, як Анастазі, влізши в новий борг, купує собі ще трохи кохання Максима де Трая. Отже, купити можна? І справа тільки в сумі?

Чи автор навмисне ставить нас у ситуації, коли ми самотужки повинні вирішити, чого у своєму житті ми не продамо? І чи є ще таке, чого ми не продали за скляне намисто, як індіанці продали острів Мангеттен?