Я не пам'ятаю своєї першої книги; здається, вони завжди були поруч зі мною. І коли я, ще не вміючи читати, розмальовувала їх сторінки, і коли по декілька разів на день бігала у сусідню дитячу бібліотеку. Я трепетно люблю книги: нові, що пахнуть друкарською фарбою; старі, зачитані і клеєні-переклеєні, які бережуть тепло долонь своїх читачів.

Книги - морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна.
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить, - писав з пошаною Іван Франко.

У мене навіть існує власний ритуал знайомства з книгою. Спочатку я беру її в руки, долоні звикають до неї: гладять обкладинку, проходять легким дотиком по сторінках. Я наче чекаю: чи відповість книжка і мені своєю довірою та увагою, чи відверто розкриє мені свої таємниці? Дивно, але іноді серце залишається німим, жодного поруху не відчуваю. "Не моє", - щось підказує мені, і я чесно відкладаю книжку вбік.

Та частіше на мій дотик книга відгукується радістю, неначе просить: "Візьми мене! Я тобі розповім так багато цікавого! Повір, ми станемо добрими друзями!" Я починаю хвилюватися, щось тремтить у душі, сповненій радісним передчуттям.

Нарешті я розгортаю книгу - і поринаю у світ, який вона розкриває переді мною. З цієї самої хвилини мені вже важко зупинитися, обірвати читання, закрити книгу недочитаною. Ясна річ, коли вона велика за обсягом, коли щось треба терміново зробити, я з сумом залишаю читання: тут нічого не вдієш. Тоді, здається, десь у потаємних куточках душі ворушиться несподіваний докір і сором перед книгою, наче обірвав розмову з уважним і розумним другом, живою людиною, яка, перейнявшись твоїми турботами, давала тобі найкращу пораду.

Так, я інакше не можу сказати про книгу, бо вона - завжди мій справжній друг. Друг, який навчить, підкаже, допоможе розібратися у важких ситуаціях (а як же їх зараз у мене багато). Мій духовний провідник розрадить мене в сумі, розповість мені про життя інших людей, покличе в захоплюючу подорож у інші часи і в інші країни. Хай немає у мого друга рук і ніг, хай не відчуваю я його фізичної сили, але та сила мудрості, духовної величі, якою він ділиться зі мною, не може рівнятися ні з чим.

Тому я переконана, що найбільша сила, яку дають книги, - це той духовний потенціал, котрий стає стрижнем усього життя людини, його роздумів та вчинків. Кажучи коротко, книги творять людину, навчаючи її мудрості й доброти.

...Та, на жаль, я помічаю, що люди читають все менше і менше книжок. Чому? Невже нецікаво? Так, книжку потіснили телеекран і комп'ютер. Так, книга на прилавках інколи несусвітньо дорога. Так, складні економічні умови відвертають увагу потенційних читачів, котрі мають приділяти багато часу здобуванню їжі, далеко не духовної.

Але книги чекають. Вони стоять у крамницях, на бібліотечних полицях і смиренно чекають на нас, читачів, своїх друзів. їм є про що нам розповісти, чому навчити. Вони будуть терпляче зберігати свої таємниці, щоб одного разу радісно віддати їх нам. їм вистачить терпіння чекати на цю щасливу мить. А чи вистачить нашого життя...

Хліб і книжка. Вічні дві святині,
Що лежать поважно на столі,
Стверджуючи мудрість дум людини,
Безкінечність щедрості землі
(К. Кулієв)