Образ Орфея як персонiфiкацiя сили мистецтва, що приборкує природу i одухотворяє свiт (за поезiєю Райнера Марiї Рiльке "Орфей, Еврiдiка, Гермес").

У поезiї двадцятого столiття творчiсть видатного австрiйського поета Райнера Марiї Рiльке посiдає особливе мiсце: вона нiби синтезувала в собi рiзноманiтнi культурнi традицiї, але залишилась при цьому самобутньою i навiть мала значний вплив на творчiсть багатьох iнших поетiв з рiзних країн. Та, на вiдмiну вiд розмаїття знань про культурнi здобутки та лiтературних знахiдок, багатством тем творчiсть Рiльке не вирiзняється. Провiдною для нього була тема про мiсце мистецтва в свiтi, але її Рiльке дослiджував рiзнобiчно: звертаючись i до вже наявних в свiтовiй лiтературi образiв, доповнював їх особистим тлумаченням, а також створював власнi. В його поезiї вiдбиваються здобутки рiзних видiв мистецтва - i музики, i скульптури, й архiтектури. Останнє було зумовлене свiтоглядом поета i робилося свiдомо: Рiльке вважав, що цiлiснiсть будь-яким творам надає розумiння сутностi творчостi, однакової для всiх видiв мистецтва. Звiдси у його вiршах надзвичайна виразнiсть i пластичнiсть образiв: i зорових, i ритмiчних, i музикальних, й iнших. Отже, природжений талант самого Рiльке доповнювався свiдомою концепцiєю, знання якої допомагало пiзнiше його послiдовникам. Хоча б через це з його точкою зору на головний предмет дослiдження варто ознайомитися.

Можна поспостерiгати еволюцiю поглядiв Рiльке на мистецтво. У раннiх творах поет вважав мистецтво iррацiональним процесом, що народжуєть ся незалежно вiд волi поета i керується iнтуїцiєю. Переживання поетичного вiдкриття свiту були головним мотивом. Пiзнiше Рiльке прагне зрозумiти справжнi джерела творчостi й її сутнiсть. Пiдсумком творчих шукань поета став збагачений його власним розумiнням образ Орфея.

У "Сонетах до Орфея", у вiршi "Орфей, Еврiдiка, Гермес" Рiльке висловлював власнi гуманiстичнi сподiвання, що мистецтво може принести у цей свiт гармонiю, зробить його справдi людяним. Цикл про Орфея у цього поета - своєрiдне поетичне заклинання. Але не лише це. Коли Рiльке писав "Орфей" - вiн мав на увазi слово "мистецтво". Де йдеться про дiї Орфея, можна прочитати мiж рядками принципи творчостi самого Рiльке.

Давньогрецькi мiфи i легенди подарували свiту образ поета й спiвця Орфея, що був здатен зачаровувати своєю творчiстю все живе i неживе. Цей образ надихав багатьох митцiв - письменникiв, поетiв, художникiв, композиторiв та iнших.

Занадзвичайний талант Орфею було дозволено навiть спуститися до Царства Аїда - мiсця, де живуть тiнi померлих, - щоб врятувати загиблу кохану. Лише одну умову не зумiв виконати Орфей: не озиратися. Але тiнь Еврiдiки рухалася надто безшумно, крокiв її було не чути, й Орфей не витримав...

Та вiн собi казав: "Вони iдуть",
казав це гучно й до луни вслухався. -

так змальовував душевний стан свого героя Рiльке у вiршi "Орфей, Еврiдiка, Гермес". Та поразка Орфея в дивнiй спробi перемогти смерть зумовлена iншими причинами, не мистецькими, швидше браком довiри. Значно важливiше, що його талант узагалi дiстав такий шанс. Для Рiльке легенда про Орфея - символ спроби врятувати свiт красою. Вiн бачив у мистецтвi єдиний порятунок з безвиходi суєтного й шаленого буденного життя, де люди ненавидять одне одного. Образ Орфея - це ще й подолання вiдчуженостi людини. "Орфей - це сила мистецтва, що сприяє перетворенню хаосу в космос - свiт причинностi й гармонiї, форм i образiв, справжнiй "людський свiт", - писав про цикл поезiй Рiльке Д. Наливайко.

Джерелом натхнення Орфея, на думку поета, були вже земнi пристрастi, що потiм завдяки одухотворенню талантом набували космiчно го масштабу. Наприклад, кохання до Еврiдiки i бiль вiд її втрати:

Така кохана, - то її ця лiра
Оплакала за плакальниць усiх,
Аж свiт на плач суцiльний обернувся...

У цьому полягає рiзниця мiж звичайною людиною i творчою: вiдчувати сильнi пристрастi багато хто може, але потрiбен талант, щоб почуття перейшли межi окремої особистостi. Нiби збiльшувальна лiнза, натхнення поета пiдсилює їх, надає їм нову якiсть, збуджує здатнiсть бути почутими. Не почуте не може знайти вiдгуку в iнших душах.

З точки зору поета, головна трагедiя людини - це її самотнiсть. Звичайнi люди приреченi на нерозумiння. Вони самотнi й у своєму життi, й у Всесвiтi. З цiєї тези i з'являється ще одне розумiння функцiї мистецтва: воно є можливiстю усвiдомити цю самотнiсть i водночас засобом її подолання.

Перед талантом Орфея схилялися звiрi та стихiї, хоч передавав їм вiн власнi почуття, i тим самим змiнював свiт навколо себе. Розумiння об'єднувало. Весь свiт плакав над горем Орфея, бо весь свiт зачарову вався прекрасним, про яке спiвав Орфей в кращi часи. Отже, Орфей Рiльке персонiфiкував найголовнiшу сутнiсть мистецтва.