Тема часу і пам’яті звучить у багатьох творах німецького письменника Генріха Белля. Особливо це стосується його антивоєнних, антифашистських творів, у яких тема пам’яті звучить трагічно. Спогади про минуле протиставляються зловісним обрисам сучасного, розриваного на шматки хаосом війни.

Уже на початку оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» ми бачимо героя твору на межі загибелі. Крізь хворобливий жар герой-оповідач туманно бачить приміщення, в якому перебуває, і в його свідомості виникають картини минулого.

Письменник показує увесь процес народження спогадів у людині: оповідач детально описує коридор з вішалками й емалевими табличками між дверима, картинами і скульптурами. На фоні охопленого пожежею міста, на першому плані оповіді з’являються предмети, що нагадують мирні дні. Але під склепінням гімназії, де нещодавно звучав дитячий сміх, тепер хриплять поранені, що ось-ось помруть

Герой оповідання бореться зі своєю пам’яттю, не пускає її у своє теперішнє життя, тому що розуміє, що минулого, своєї мирної і безтурботної юності, йому не повернути. Але пам’ять невмолима, і для героя найтяжчим є те, що все навколо — рідні стіни його гімназії — стало тепер холодним і чужим, ніби не з його життя. З початком війни життя перервалося, і повернення не буде.

Важливий рівень теми пам’ять в оповіданні складає опис творів мистецтва — це едя» Фейєрбаха, давньоримська скульптура «хлопчик, який витягає колючку», фриз Парфенона, колона Гермеса… Це же не індивідуальна, а загальнолюдська пам’ять. Белль показує, як війна може знецінити не лише життя будь-якої людини, але й культуру, мистецтво в цілому. Особливе значення має рядок каліграфічної вправи, яку юнак почав писати на шкільній дошці лише три місяці тому, до війни, і яка вже ніколи не буде завершена: у цієї людини тепер немає рук, вона скоро помре.

«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» — це початок відомого давньогрецького напису, який був зроблений помираючим воїном і увічнив битву, в якій геройською смертю поліг загін спартанців. Історія повторюється — і у ХХ столітті ні мистецтво, ні освіта не врятували людство від нової жахливої війни. Як і тисячоліття тому, на війні гинуть люди.

Війна увірвалась раптово — і навіть написані крейдою на дошці вправи гімназиста ще не стерті. Але світ змінився, і змінилася людина. У німецькій класичній гімназії стоять погруддя великих полководців, якими, певне, захоплювалися хлопчаки-гімназисти. Але тепер, пройшовши крізь жахи війни, герой розуміє, що той воєнний пафос, описаний у «книжках із картинками», це ніщо, мильна булька. Солдат запитує себе — за що він боровся? — і не знаходить відповіді. Для мільйонів людей, загиблих на війні, зроблять тисячі «пам’ятників масового виробництва» — от і все.

У спогадах героя особливу роль відіграє образ хреста. Коли хрест зняли, на стіні лишився незникний слід, що здавався ще яскравішим, ніж сам маленький і старий хрест. Його не можна було знищити, як не можна знищити у свідомості людини пам’ять минулого, культуру, почуття моралі… Тінь у формі хреста, що проступає на стіні крізь усі шари фарби — це символ мирного часу, «коли ще дозволяли вішати у школі хрести», і всього того в людині, що здатне протистояти війні, руйнації особистості і культури.

Тема людської пам’яті в оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» має трагічне забарвлення. Але пам’ять — це можливість зберегти своє людське «я» за будь-яких обставин. Пам’ять може існувати у формі прекрасних творів мистецтва або запаху тютюну і теплого молока. Кожна історична епоха складається з тисяч спогадів особистих, інтимних спогадів кожної людини. Це той ланцюжок, що зав’язує воєдино минуле і майбутнє, дитинство і доросле життя, одну людину з іншою… Зберегти пам’ять про минуле — то зберегти себе, свою культуру, свою батьківщину.