Життєвий шлях видатного українського фiлософа Григорiя Савича Сковороди є прикладом гуманiзму i самопожертви. За своє подвижницьке життя мандрiвний фiлософ сходив багато дорiг. Вiн ішов до людей, щоб навчити їх бути щасливими.

Творчий шлях великого мислителя розпочався в той час, коли в Росiйськiй iмперiї занепадав феодальний лад. Йому на змiну приходив новий, капiталiстичний, що нiс iз собою посилення розвитку нацiональної культури i в той же час новi форми приборкання нацiональних рухiв урядом.

Г. С. Сковорода був у числi видатних особистостей свого часу, якi вiддали свiй голос на захист уярмленого народу: «А мiй жребiй з голяками…». Народ України сподiвався на захист доброї царицi, а одержав царський указ про закрiпачення. I Сковорода став на захист покрiпаченого народу, розвiнчуючи можновладцiв несправедливого свiту:
О мiре! Мiр безсовтзтнiй!
Надежда твоя в царях!
Мниш, что сей брег безнав"Ьтный!
Вихрь разв"Ьет сей прах.
(«Кто сердцем чист и душею»)

Велич Г. С. Сковороди полягає в тому, що вiн шукав шляхiв для пiзнання свiту i людського буття, щоб дати поради сучасникам, як змiнити життя на краще. Лiтературна спадщина великого фiлософа викликає у мене захоплення жанровим розмаїттям, адже його перу належать i фiлософськi дiалоги, трактати, i байки, i пiснi, i афоризми. Але всi цi твори автор пiдпорядкував єдинiй метi — просвiтительськiй.

Незотлінний слід мандрiвний фiлософ залишив i на педагогiчнiй нивi. Для учнiв вiн був не лише наставником, а i другом, виховував у їхнiх серцях любов до рiдного краю i потяг до знань. Бiльшiсть учнiв Сковороди стали видатними вченими. Для багатьох своїх сучасникiв Сковорода був українським Сократом, українським Ломоносовим. Його фiлософськi ідеї i безкомпромiсне життя ставали прикладом.

Мандрiвний фiлософ вiрив у людину, у її гiднiсть. Вiн стверджував, що людина посiдає в природi особливе мiсце, тож метою людського життя є щастя. У своїх творах Сковорода доводив, що нiякi матерiальнi блага i почестi не зроблять людину щасливою. Лише улюблена справа, щира дружба дають вiдчуття щастя. У байцi «Соловей, Жайворонок i Дрiзд» письменник наголосив: «Дружби не можна нi випросити, нi купити, нi силою вирвати… Щасливий, хто хоч саму тiльки тiнь доброї дружби нажити спромiгся. Нема нiчого дорожчого, солодшого i кориснiшого за неї».

Г. С. Сковорода до кiнця своїх днiв залишився зi своїм народом. Твори Сковороди стали народними пiснями. Творчiсть видатного митця стала пiдґрунтям для творчостi його послiдовникiв, видатних письменникiв-гуманiстiв XIX століття. Не одне поколiння звертатиметься до мудростi Григорiя Сковороди, прагнучи втiлити мрiю людства про створення гуманiстичного суспiльства.