Кожна людина рано чи пізно у своєму житті стикається з вибором, від якого залежить все її подальше існування. А іноді і доля багатьох інших людей. І не має значення, звичайна ти людина чи обранець небес. Найблагороднішому із безсмертних – титану Прометею, довелося уяснити це сповна.

Матір’ю Прометея була велика Феміда, богиня справедливості й правосуддя. А батько – Іапет – належав до роду могутніх титанів. Напевне, тому Прометей мав велике і благородне серце. У той час, коли інші боги на Олімпі погрязли у пороках та інтригах, Прометей зглянувся на людей, які ледве животіли серед незбагненної, ворожої природи.

Так би зачах і загинув рід людський, якби не став йому на допомогу і захист титан Прометей. Він навчив людей будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати дику звірину, приручати тварин. Він перший запріг у ярмо дикого бика, перший приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини. Прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати мідь, золото і срібло та користуватися щедрими дарами природи.

А громовладний Зевс із своєї небесної осяйної височини і далі не зважав на людей. Зате молоді боги зацікавилися тими мерзенними істотами, що сновигали десь далеко внизу, на землі. Знічев’я безсмертні навіть взялися допомагати людям, навчати їх ремесел і хліборобства. Але за те зажадали від смертних великої шани і багатих дарів.

Щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони Від богів виступав сам Зевс, від людей – титан Прометей. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч. Титан так вболівав за долю смертних, що вдався до хитрощів. І хитрощі спрацювали, бо Прометей передбачив заздренність богіволімпійців. У гніві Зевс відмовив людям у тому, чого вони потребували найбільше – у життєдайному вогні, без якого людське життя було злиденним животінням.

Знову Прометей пожалів людей своїм великим серцем і сміливо порушив Зевсову заборону. Він викрав із божественного вогнища невеличку іскру і приніс її на землю. Відтоді засяяли, заяскріли веселі вогнища на землі. Люди зажили тепер веселіше,дружніше. І з того радів Прометей.

Та грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. Ніхто в світі ще не порушував так зухвало його заборони. І заради кого – мерзенних смертних? У шаленій нестямі Зевс звелів закувати титана Прометея в кайдани і припнути на самому краї землі до стрімкої скелі, щоб відступник висів там вічно. Щодня прилітав туди величезний орел, гострими пазурами розривав титанові печінку.

За ніч кривава рана загоювалася, але наступного дня терзання починалися знову. Ці страшні муки тривали тисячоліття, але ніщо не могло здолати титана. Жодного разу не попросив він пощади у Зевса, не зрікся своєї прихильності до смертних. Доки не звільнив титана від пекельних мук найвеличніший герой древньої Еллади Геракл.

Чи оцінили люди вчинок Прометея? Напевне, так. Адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. Не згас на землі життєдайний вогонь, подарований Прометеєм. А на згадку про самопожертву мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстні з коштовним камінням. Та чи потрібна була така жертовність? Чи вартує навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Звісно, так. Бо найвища мета буття – навчитися підкорювати свої власні потреби потребам суспільним, загальнонародним . Ось чому вчить нас Прометей.

Мені можуть заперечити, що Прометей був безсмертним, а безсмертному легше зважитись на героїчний вчинок і самопожертву. Це зовсім не так. Бо вічні муки страшніші за смерть і забуття. А усвідомлення наслідків свого вчинку і невідворотності покарання вимагає найбільшої мужності і самовіддачі для втілення своїх задумів. І тим не менше, Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Ось у чому істинна велич його вчинку, за яким – глибокий зміст боротьби за справедливість, рівність, братерство людей, достойних кращої долі, ніж та, що вони мали віками.

Всю глибину образу Прометея з вершин свого часу бачили кращі представники багатьох поколінь : Есхіл, Байрон, Вольтер, Державін. А Лесю Українку за її незламний дух сучасники взагалі називали дочкою Прометея.

Геніальний класик української літератури Т.Г.Шевченко органічно переосмислив образ Прометея у своїй поемі „Кавказ”. Шевченків Прометей – це не окремий титанічний геройбогоборець, безмежно відданий людям і жорстоко покараний за гордість та непокору. Прометей у Шевченка – це волелюбний народ. А безсмертя Прометея – це безсмертя народу, в якому органічно поєднані символи нескореності народу і невмирущості його прагнень до свободи і незалежності.