Реферат: Політичні діячі: В.Винниченко та С.Петлюра

Володимир Винниченко.
Володимир Кирилович Винниченко народився 18 липня 180 р. на хуторі Веселий Кут в селянській родині. З семи років навчався в початковій школі. 1901р. вступає на юридичний факультет Київського університету. Ще на першому курсі, в лютому 1902р., за участь у діяльності Революційної української партії (РУП) та в політичній пропаганді Винниченка заарештовують і кидають до Лук’янівської тюрми.
Так розпочалася його активна політична робота, що не припинилася впродовж двох десятиліть. Після звільнення з кількамісячного ув’єязнення йому забороняють навчатися в університеті й проживати в Києві та його околицях. Взимку 1903 Винниченко виїжджає до Галичини, де активно співробітничає в газетах “Праця” та “Селянин” – друкованих органах РУП; пише численні політичні брошури та листівки і як кур’єр переправляє літературу в Східну Україну. Але під час однієї з поїздок його заарештовує російська жандармерія.
Революція 1905 в Росії підштовхнула Винниченка до нелегального повернення в Україну. За доручення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) він влітку того ж року організовує на півдні кілька селянських виступів, які відіграли помітну роль у пожвавлені політичного руху на Україні. 1906 Винниченко складає екстерном іспити за університетський курс і отримує диплом юриста.
Наприкінці 1906 його втретє заарештовують. Тимчасово вийшовши на волю, Винниченко утікає за кордон. У його житті настає тривалий період еміграції. Він проживає в різних країнах – Австрії, Франції, Швейцарії та Італії, не припиняючи своєї політичної діяльності, бере участь у Стокгольмському з’їзді УСДРП, стає членом її центрального комітету.
Після Лютневої революції Винниченко виходить з підпілля і приїздить до Києва. На IV з’їзді УСДРП, що відбувся у вересні 1917, Винниченко виступає проти підпорядкування національних інтересів соціальним завданням, дотримуючись політичної поміркованості. Його кредо : без національного визволення не може бути визволення соціального.
Політична криза в уряді УНР призвела до виходу соціал-демократів на чолі з Винниченком з Центральної Ради, керівництво якою взяла на себе Українська партія соціал-революціонерів (УПСР).
Більшовицька січнева інтервенція примусила Винниченка залишити Київ. 9 лютого 1918 він під чужим іменем разом з дружиною виїжджає на південь, до Бердянська. Під час німецької окупації і гетьманського перевороту в квітні 1918 Винниченко переховується на Канівщині. В серпні гетьманці заарештовують його й привозять до Києва, де він понад місяць перебуває під домашнім арештом.
В ніч на 14 листопада на таємному засіданні керівництва українських політичних партій було створено верховний орган відновлюваної УНР – Директорію на чолі з Винниченком, яка внаслідок повстання прийшла до влади.
14 вересня 1919 він виходить з УСДРП і створює у Відні закордонну групу Української комуністичної партії (УКП), а згодом, з березня 1920, редагує її щотижневик “Нова доба”. 24 травня 1920 він повертається як письменник до Радянської Росії, де подає заяву з проханням прийняти його до лав КП(б)У, але йому відмовили. 23 вересня 1920 Винниченко назавжди залишив Україну. 1933 він пише відкритого листа до політбюро ЦК КП(б)У, в якому звинувачує Сталіна у терорі проти українського народу. З другої половини 30-их років Винниченко відмежувавшись від усіх емігрантських партій і груп, поринає в літературну роботу.
Симон Петлюра.
Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 в Полтаві в сім’ї візника, колишнього селянина. Хоч він походив із незаможної родини, проте дістав пристойну як на той час освіту. Закінчив бурсу, вступив 1895 до Полтавської духовної семінарії.
1901 Петлюру й кількох його друзів було виключено з семінарії за інцидент, пов’язаний з приїздом до Полтави М.Лисенка.
1902 Петлюра приїжджає до Львова, де співробітничає в “Літературно-науковому віснику”, потім вирушає на Кубань. Під час революції 1905 Петлюра бере активну участь в діяльності УСДРП, обирається делегатом з’їздів цієї партії, а також працює в газеті «Слово», в журналах «Вільна Україна», « Україна» та в газеті «Рада”.

1909 Петлюра переїжджає до Москви й працює бухгалтером. 1912 бере участь у виданні російськомовного журналу “Украинская жизнь”. Тривалий час Петлюра жив у Петрограді та Москві й з симпатією ставиться до російського народу, що, безперечно, позначилося на його світогляді як політика.
Коли після повалення самодержавства представники різних політичних партій, у тому числі й М.Міхновський, повели боротьбу за створення українських формувань у складі колишньої царської армії, Петлюру, який не стояв осторонь цієї боротьби, було обрано головою Українського військового комітету Західного фронту. Так почалося його сходження до високих військових та державних посад. Але Петлюра був більше політиком, ніж військовим. Не бажаючи сліпо коритися наказам згори, він увійшов в конфлікт з В.Винниченком, який не підтримував створення окремих військових сил України. На знак протесту Петлюра вийшов з уряду. Він виїхав на Лівобережжя, де почав створювати українські військові частини.
У липні 1918 його заарештували й майже 4 місяці тримали у в’язниці. На початку лютого 1919 Петлюра зосередив свою владу в своїх руках і невдовзі очолив Директорію, а також збройні сили УНР.
Після укладання Варшавської угоди війська УР разом з польською армією повели наступ на більшовиків, які захопили владу в Україні й 7 травня 1920 здобули Київ. Однак цей успіх виявився тимчасовим.
25 травня 1926 Петлюру вбили.

Список использованной литературы:

1. Київ. Старовина. – К., 1993, №1
2. Пентова І. Політичні портрети В.Винниченка і С.Петлюри. – К., 1999.
3. Великий державник – Українське слово. – 1996. Бесплатно скачать реферат "Політичні діячі: В.Винниченко та С.Петлюра" в полном объеме