Реферат: Михайло Старицький

В умовах шаленої реакцIї М. Старицький починає активну лIтературну й театральну дIяльнIсть. Уже 1865 року у львIвському журналI “Нива” пIд псевдонIмом “Гетьманець” з'являються його переклади вIршIв Лермонтова, Гейне, байок Крилова, а пIзнIше вIн друкує переклади й оригIнальнI вIршI у львIвських журналах “Правда” й “Зоря”. На початку сIмдесятих рокIв М. Старицький разом з
М. Лисенком влаштовує кIлька лIтературних вечорIв, а потIм органIзовує український аматорський драматичний гурток, вистави якого з великим успIхом Iдуть спершу на домашнIй сценI, а згодом у київському мIському театру Для цього гуртка Старицький написав оперети “ЧорноморцI” (за п'єсою “Чорноморський побит” Я. Кухаренка) та “РIздвяна нIч” (за повIстю “НIч пIд рIздво” М. Гоголя), яка пIзнIше була поширена I перероблена на оперу, а також оригIнальний водевIль “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”.
Поряд з цим Старицький розгортає видавничу дIяльнIсть. У першIй половинI сIмдесятих та на початку вIсIмдесятих рокIв у КиєвI виходять окремими книжками його переклади, переробки, IнсценIзацIї та оригIнальнI твори. З цих видань на особливу увагу заслуговує альманах “Рада” (ч. І, 1883; ч. II, 1884), що, за визначенням І. Франка, був “мов перший весняний грIм по довгих мIсяцях морозу, сльоти та занепаду”, тобто пIсля так званого Емського акту 1876 року, яким заборонялося не тIльки українське друковане слово, а й театральнI вистави та концерти українською мовою. В альманасI були надрукованI повIсть “Микола Джеря” І. Нечуя-Левицького, двI частини роману “ПовIя” П. Мирного, драма “Не судилось” М. Старицького та “БIблIографIчний покажчик нової української лIтератури”, складений М. Комаровим. Видавничу дIяльнIсть М. Старицького пIзнIше високо оцIнив І. Франко.
Альманах “Рада” передбачалося видавати систематично; вIн мав замIнити лIтературно-науковий журнал, який не дозволяв видавати царський уряд. М. Старицький виступає тут як органIзатор лIтературних сил на УкраїнI в добу жорстокого гноблення нацIональної культури.
У жовтнI 1881 року було дозволено, з певними обмеженнями, українськI вистави. І незабаром росIйська трупа Г.Ашкаренка почала ставити українськI п’єси, а невдовзI утворилася перша українська професIйна трупа пIд керIвництвом М. Л. Кропивницького. Ця трупа успIшно виступала у КиєвI, ХарковI та Iнших мIстах, але її матерIальне становище було дуже важке. З лIта 1883 року на чолI цIєї трупи став
М. Старицький, який вклав в органIзацIю української театральної справи великI кошти. У трупI Старицького брали участь видатнI українськI артисти: М. Л. Кропивницький, М. К. Садовський, І. К. Карпенко-Карий, П. К. Саксаганський, М. К. Заньковецька, М. К. Садовська, Г.П. Затиркевич та IншI. “Склалося товариство, якого Україна не бачила нI до того, нI потIм”,— вIдзначав І. Франко в своїй статтI про українську лIтературу, надрукованIй в одному з чеських журналIв.
СправI розвитку українського професIйного реалIстичного театру
М. Старицький вIддав понад десять рокIв працI як керIвник I режисер трупи, з якою вIн побував у багатьох мIстах — у КиєвI, ХарковI, ОдесI, МосквI, ПетербурзI, ВаршавI, ВIльно, МIнську та Iнших.
Залишивши через хворобу театр, М. Старицький живе у КиєвI, багато працює над своїми художнIми творами, зокрема над прозовими. Разом з тим вIн бере активну участь у роботI ЛIтературно-артистичного товариства як член правлIння I органIзатор лIтературно-драматичних вечорIв.
1902 року М. Старицький знову повертається до видавничої справи, клопочеться про щорIчний альманах, де б друкувалися твори вIдомих письменникIв I молодих початкIвцIв, зокрема захIдноукраїнських, вIн прагнув зробити свої альманахи загальноукраїнськими. Але через цензурнI утиски та матерIальнI труднощI лише один такий альманах (“Нова рада”) було видано уже пIсля смертI письменника 1908 року. Того самого року вийшла його збIрка “ПоезIї”.

Бесплатно скачать реферат "Михайло Старицький" в полном объеме