Реферат: Рональд Рейган. Політичний портрет

До виконання губернаторських обов'язків Рейган приступив лише після того, як трохи відійшов від крайньої напруги сил, що вимагало, участі в боротьбі за Білий дім. Проблеми, з якими зіштовхнувся Рейган, періодично загострювалися починаючи з 30-х років, тобто з того десятиліття, коли почався бурхливий процес перетворення раніше відсталого сільськогосподарського штату з обмеженими економічними можливостями і пре-имущественно однорідним по соціальному складі населенням у шосту у світі админи-стративную одиницю за економічними показниками, у найбільший по народонаселенню штат США, у виробника і постачальника самої технологічно сучасної і, відповідно, самої необхідний у країні продукції і, у результаті усього цього, у штат з більш різко вираженими контрастами, що особливо яскраво виявлялися в образі і стилі життя самих багатих і самих бідних шарів населення штату.
Безсумнівно, що самою гострою проблемою того часу була проблема податків. У 1961 р. контрольована демократами адміністрація прийняла новий закон про соціальну допомогу, що значно розширив коло облич, що мають право на допомогу (за період з 1961 по 1970 р. їхнє число збільшилося з 620 тис. до 2,3 млн чоловік). Ця акція привела до помітного росту податків, що ніколи не викликало ентузіазму в заможної частини населення, і особливо в підприємців, що не ховали своєї ворожості до "ледарів, що привикли жити за чужий рахунок".
Особисте відношення Рейгана до системи оподатковування не могло не зіграти помітну роль уже в перші роки його перебування на посаді губернатора. Унаслідок споконвічного рейгановського переконання в тім, що багато роблем американського суспільства, включаючи і зростаючі витрати на зміст урядового апарата, є наслідком нерозумних і неконтрольованих витрат на соціальні нестатки, він рішуче висловився за "обмеження числа що тих, хто одержують соціальну допомогу тільки тими обличчями, хто в ньому дійсно бідує".
Уступивши тиску з боку демократів по менш принципових аспектах проблеми, Рейган домігся їхньої згоди в іншому принциповому питанні: до червня 1973 р. число калифорнійців, що одержували різні види соціальних посібників, скоротилося на 352 тис. чоловік. Двічі Рейган намагався скоротити витрати штату на надання медичної допомоги каліфорнійським біднякам, але обидва рази суди штату скасовували як антизаконні ці рішення адміністрації. Узагалі, тверда риторика Рейгана з питань соціального характеру диктувалася в першу чергу інтересами тих сил, що стояли за його приходом на посаду губернатора Калифорнії, а деяке зм'якшення цієї риторики і навіть принципового підходу до рішення цих питань порозумівалося планами виходу, що з'явилися в Рейгана, на національну арену, де відношення до цих питань було менш однорідним в умовах більш широкого поширення ліберальних поглядів.
У 1970 р. Рейган переміг на виборах свого суперника з демократичної партії Джесси Унру зі значною перевагою і залишився губернатором на другий термін. На тлі поразки республіканських кандидатів в інших штатах перемога Рейгана оцінювалася як неординарна подія в політичному житті країни. Виявилося, що при усіх своїх промахах, при усій своїй непопулярності серед помірних, а тим більше либерально налаштованих політичних діячів і виборців Рейган користувався достатньою підтримкою й авторитетом, щоб виграти бій за губернаторську посаду в явно несприятливій для його партії політичній обстановці в країні.
Але при всім цьому напередодні президентських виборів 1972 р. Рейган не представляв скільки-небудь серйозної погрози надіям президента Ніксона на переобрання. Крім неписаного правила, що порушується рідко, політичної гри в США - не конкурувати у відкритій формі з президентом, колегою по партії, що висуває свою кандидатуру на другий термін, як перешкоду на шляху Рейгана до Білому дому устала фігура більш молодого вице-президента Спіро Агню, якого, видимо, пророчили в майбутні кандидати республіканців у президенти США. Обидві кандидатури - Ніксона й Агню - були підтримані на з'їзді.
У розпал уотергейтського скандалу, після відходу у відставку Агню, викритого у фінансових зловживаннях і махінаціях, Рейган виявився в числі основних претендентів на посаду вице-президента, але отут його осягла невдача: посада вице-президента був запропонований Джеральду Фордові. Ще більше ситуація ускладнилася, коли Ніксон пішов у відставку і Форд став тридцять восьмим президентом США: тепер у випадку вступу в боротьбу за Білий дім у 1976 р. Рейганові стояло бороти з колегою по партії, який до того ж пробув вже два роки на президентській посаді.
Навесні 1974 р., коли Рейган був ще губернатором Каліфорнії, а Ніксон - президентом США, кілька людей з оточення Рейгана почали у Вашингтоні неофіційний і схований зондаж перспектив і можливої реакції столичних політичних кіл у випадку повторного висування кандидатури Рейгана на посаду президента країни від республіканської партії. Незважаючи на сувору таємність консультацій, що проводилися, і зондажу, слухи про неї досягали Білого дому і викликали заклопотаність у його хазяїна і його найближчих радників. На початку грудня 1974 р. президент Форд содзвонився з Рейганом і запропонував йому ввійти в кабінет у якості одного з міністрів, наприклад, міністра транспорту. Через кілька днів Рейган відмовився від пропозиції, тому що посада губернатора Каліфорнії давав йому підстава претендувати на більш високе положення в адміністративній ієрархії. Натяк був ясніше ясного: Рейган погодився б тільки на посаду вице-президента, що усе ще залишався вакантним. Прекрасно розуміючи, що призначення Рейгана на посаду вице-президента поставить під погрозу його власне майбутнє, Форд вирішив скоротити до мінімуму контакти з Рейганом, а 19 грудня 1974 р. вице-президентом США був призначений губернатор штату Нью-Йорк Рокфеллер.
Незадовго до офіційного підключення Рейгана до боротьби за Білий дім шанси президента Форда на перемогу на з'їзді республіканської партії виглядали переважніше шансів Рейгана. Абсолютна більшість опитувань суспільної думки передбачила йому переконливу перевагу в голосах делегатів з'їзду; фінансові кошти, зібрані в касу його передвиборної кампанії, чи ледве не вдвічі перевищували фінансові можливості прихильників Рейгана. Наприкінці передвиборного марафону прихильники і радники Рейгана продовжували сподіватися на те, що, через войовничий накал виступів Рейгана, їм удасться відвоювати у Форда хоча б частину голосів помірковано налаштованих делегатів. З цією метою рейганівська команда пішла на безпрецедентний крок: підібрала кандидатуру ліберала сенатора Р. Швейкера, що був ліберально налаштований, й умовила Рейгана оголосити його своїм напарником, тобто кандидатом на посаду вице-президента США. Цей тактичний виверт не приніс очікуваних плодів і навіть ускладнив взаємини Рейгана з консервативними колами. У результаті 18 серпня 1976 р. у першому ж турі голосування з перевагою усього лише в 117 голосів кандидатом республиканской партії на посаду президента США був названий Джеральд Форд.
Однак Рейган не залишив спроб потрапити в Білий дім, тому що результати голосування на з'їзді продемонстрували наявність достатня значної політичної бази для таких спроб у майбутньому. Рішення домагатися висування кандидатури Рейга-на на посаду президента США в 1980 р. було остаточним і безповоротнім, і до створення сприятливих умов для цього рейганівська команда приступила вже у вересні 1976 р.
13 листопада 1979 р. Рейган зробив офіційну заяву про вступ у боротьбу за Білий дім, ставши десятим і останньої за рахунком претендентом на президентську посаду від республіканської партії. Хоча до цього часу він захопив лідерство серед інших кандидатів, багато хто як і раніше відмовлялися приймати його кандидатуру всерйоз.
Тим часом наближалася дата скликання з'їзду республіканської партії, але в Рейгана не було ще чіткої позиції у відношенні того, хто буде запропонованим з'їзду кандидатом партії на посаду вице-президента США. Рейганівська команда перетасовувала численні варіанти. Напередодні збору делегатів у Детройті залишилися лише два прізвища - Форда і Буша. В останній момент Форд відмовився, і реальної залишалася лише кандидатура Буша, що не викликала особливого ентузіазму в Рейгана через критичні зауваження Буша на адресу Рейгана, його політичної програми і соціально-економичних проектів, висловлених в ході передвиборної боротьби. Але за Буша виступали багато членів рейганівської команди і цілий ряд видатних діячів республіканської партії. У день відкриття роботи з'їзду республіканської партії, 14 липня 1980 р., вибір Рейгана зупинився на кандидатурі Джорджа Буша, а вже 17 липня Рейган був висунутий на посаду президента США.
У результаті президентських виборів 1980 р. Рональд Рейган здобув перемогу над кандидатом від демократичної партії Картером. Але його перемога не була переконливою. З 160 із зайвим мільйонів американців, що мали право голосу, за Рейгана і висунуту республіканською партією політичну й економічну програму дій проголосували усього лише 43,9 млн чоловік. У числі 117 млн. американських виборців, що відмовляли Рейганові в підтримці, були 76 млн чоловік, що попросту не з'явилися на виборчі дільниці з тієї причини, що жоден з кандидатів на посаду президента США не відповідав їхнім вимогам. Нищівна поразка Картера не могла вважатися переконливою перемогою Рейгана, хоча вона і зробило його сороковим президентом США.
20 січня 1981 р. відбулася інаугурація Рональда Рейгана.

Бесплатно скачать реферат "Рональд Рейган. Політичний портрет" в полном объеме