Курсовая: Характеристика преторського права у Римі

Правотворчість претора та інших судових магістратів не могла зберігати свого статусу в зв’язку з посиленням влади імператора, які в свою чергу бажали накласти руку на діяльність судових магістратів. Тобто в цьому ми бачимо суб’єктивний аспект. З іншого боку об’єктивною передумовою проведення кодифікації було те, що основні категорії позовів, необхідних для практики були вже встановлені. Тобто ми можемо сказати навіть про деяку досконалість і ідеальність права і відсутність необхідності змінювати чи доповнювати його.
Подальший розвиток преторської діяльності формально втратив свою основну направленість, коли при Адріані, з метою закріплення окремих постанов преторського права, юристу Сальвію Юліану було доручено зібрати, переглянути і привести в порядок матеріали постійного едикту – edictum perpetuum (125-138 рр. н.е.). Зміст попередніх едиктів в їх єдності кінцево було зафіксовано. Іншими словами була проведена кодифікація преторського права. Щоправда edictum perpetuum не був визнаний законом, але за пропозицією імператора особливий сенатус консульт визнав його незмінним. Право зміни цього едикту (доповнення чи вилучення деяких положень) надавалось лише імператору. Останній, з моменту редагування едикту, замінив viva vox juris civilis – живий голос цивільного права. Претори продовжували виставляти едикт в Римі і в провінціях, але тільки в кінцевій редакції Юстиніана.
Юліанська редакція едикту не збереглась, але завдяки кодифікації цього едикту і в основному досить широким коментарям Гая, що дійшли до нас (також коментарі Ульпіана, Павла), стало можливим відновити і текст розташування постанов і формул, що містились в едикті.
Наявність коментаря Гая також до провінційних едиктів – edictum provinciale – змушує припустити, що Юліан кодифікував не тільки едикт міських преторів, а й едикт провінційних правителів.
Едикт преторів для перегринів залишився, певно, без кодифікації.
Якщо джерела говорять лише про один едикт, то це певно виникло внаслідок урівняння в 212 році юридичного положення усіх вільних жителів імперії, для яких едикти втратили будь-яке значення.
Едикт складався з певної кількості (точне число досі не встановлене через інтерполяційні роботи подальших років) титулів невеликого об’єму з заголовками (de judiciis, de rebus creditis та інші) та охоплювали дві частини. В головній частині були опубліковані окремі моменти та пункти позовів, clausube edictales, в додатковій – наведено типові формуляри позовів.
До негативних аспектів едикту можна віднести те, що в ньому не було однієї певної системи, через те, що його склад був зумовлений історично і тому не міг мати певної предметної системи у розташуванні, адже він складався протягом століть.
Розташування норм в ньому було зумовлено реально існуючими на кожному окремому етапі своїх специфічних правових відносин та норм права, що регулювали їх.
Зміст едикту виходив при республіці із компетенції (officium) судових магістратів та встановлювався ними по їх переконанню і відповідно до поточної політики пануючого класу.
Все сказане мною дає можливість зробити такі висновки стосовно кодифікації преторських едиктів:
1) серед причин доцільно виділити суб’єктивні та об’єктивні
2) прийняття єдиного едикту мало як позитивні тк і негативні наслідки. До позитивних можна віднести об’єднання (систематизацію) едиктів різних частин імперії, приведення їх в єдиний документ, усунення абсорбування найкращих положень. А негативним було те, що припинилась діяльність преторів та вдосконалення системи права.
Це були найголовніші положення, що стосуються систематизації преторського едикту.

Список использованной литературы:

1. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів – 2-ге видання, перероблене та доповнене.-К.: “Ін Юре”, 2003. – 584с.
2. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього Світу: Навчальний посібник у 2-х т. – Львів: “Сполом”, 1999 – т.2: Історія держави і права Стародавнього Риму – 180с.
3. Хутиз М.Х. Римское частное право под. ред. С.А. Чибиряева. М.: “Билина”, 1994 – 170с.
4. Бирюков Ю.М. Государство и право Древнего Рима. – М., 1969
5. Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. – М., 1969
6. Катрич В.М. Держава і право Стародавнього Риму. – К.: Вид-во Київського університету, 1974
7. Новицкий И.Б. Римское право. – Изд. 6-е стереотипное. – М., 1998 – 245 с.
8. Римское частное право: учебник/ под ред. проф. И.Б.Новицкого и пров. И.С.Перетерского. – М.: Юриспруденция, 2000. – 448с.
9. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 267 ст.
10. Юридична енциклопедія: в 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. Енцикл.”, 1998.
11. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп. – К.: Атіка, 2004. – 616с. Бесплатно скачать реферат "Характеристика преторського права у Римі" в полном объеме