Реферат: РЕФОРМИ ЛИКУРГА

З 20 до 60-ти років спартанець вважався військовозобов'язаним і повинен був систематично, майже щоденно вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До ЗО років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватися порад свого опікуна, наставника.
Спартанці носили однаковий одяг, користувалися однаковим домашнім начинням, дотримували стандартну, загальноприйняту форму бороди та вус. До ЗО років спартанець повинен був одружи¬тися, інакше він щорічно під час релігійного свята підлягав побит¬тю з боку жінок. Тим, хто мав трьох, чотирьох синів, виявлялась особлива повага, їм надавалися різні пільги.
Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високим. Вони не знґали багатьох турбот по господарству, ілоти доставляли їм продукти, дітей виховувала держава. Чоловіки часто гинули у вій¬нах. Дружини і вдови із знатних сімей мали значне матеріальне забезпечення. В їхніх руках в IV ст. до н. е. зосередилось близько двох п'ятих, а в III ст. до н. е.— більше половини багатств С:парти.
Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сис-сітіями), під час яких прості громадяни і. царі їли за спільним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожний вносив щомісячно натуральний внесок в общину. Той, хто не міг цього зробити, вважався «таким, що опустився», і позбавлявся по¬літичних прав. Будь-яка розкіш засуджувалася. Свій дім спарта¬нець міг будувати лише за допомогою сокири, пилки і молотка.
Таким чином, повноправним громадянином Спарти вважався той, хто мав наділ землі з прикріпленими до неї ілотами, постій¬но брав участь в сиссітіях і в роботі народних зборів. Він пови¬нен був знати напам'ять найважливіші закони (ретри) і бездо¬ганно виконувати їх. Боягузство в бою, невнесення коштів на спіль¬ні трапези, непослушність посадовим особам призводили, як пра¬вило, до позбавлення громадянського стану.
Регламентувалося не лише громадське, а й особисте життя. Військова справа була основним заняттям громадян, їм заборо¬нялося займатися ремеслом й торгівлею, оскільки це ганьбило їх, бо вважалося справою періеків. Ввезення до Спарти чужоземних виробів було заборонено. Золота і срібна монети були вилучені, замість них в обігу перебувала монета у вигляді залізних пру¬тів — оболів. Було запроваджено заборону на предмети розкоші. Серед громадян панувала груба зрівнялівка і суворий взаємний контроль. Контакти із зовнішнім світом практично виключалися.
Поліс надавав матеріальну підтримку малозабезпеченим грома¬дянам, аби вони могли брати участь в громадських справах.
Громадська думка багатство громадян засуджувала. Виняток робився в тих випадках, коли заможний спартанець утримував за свій кошт верхогонних коней і брав участь у кінних змаганнях.
Лише згуртування цивільної общини в єдиний військовий ко¬лектив забезпечувало спартанцям панування над переважаючою їх масою, уярмленого і залежного населення. Надавши ілотам гос¬подарську самостійність, спартанці безжально клали край будь-яким їхнім спробам до визволення. В період військових дій ілоти залучалися як допоміжна сила, але при цьому їм давали найпри-мітивнішу зброю, через що вони несли невиправдано великі втра¬ти під час сутичок з добре озброєним противником. У 426 р. до н. е. в критичний для спартанців момент Пелопоннеської війни полководець Брасид набрав з ілотів двотисячний загін і завдав поразки афінському війську.
Ілоти не раз повставали проти своїх гнобителів. У 465 р. до н. е. Спарта змушена була просити сусідів, у тому числі афінський уряд, надіслати війська для придушення повстання ілотів. Під час Пелопоннеської війни велика маса мессенських ілотів приєднала¬ся до афінян. Однак після укладання Нікеєвого миру в 421 р. до н. е. афінський уряд кинув їх на призволяще, фактично віддав¬ши на розправу спартанцям.
Правовий статус періеків у Спарті багато в чому був схожим на той, що мали афінські метеки. Політичними правами вони не користувалися, займалися торгівлею, ремеслом. Регулярні побит¬тя і вбивства, так звані криптії, яким піддавалися ілоти, на пе¬ріеків не поширювалися. Високо цінувалися ремісники, оскільки армія потребувала зброю, обладунки. Вони користувалися деяки¬ми пільгами. Цим можна пояснити втечу в 411 р. до н. е. із Аттики в Спарту відразу понад 20 тис. рабів, переважно ремісників. У V ст. до н. е. Спарта мала найчисельніше в Елладі військо, до¬свідчених полководців, прекрасно підготовлених гоплітів.
За працею і поведінкою періеків постійно спостерігали спар¬танські начальники—гармости (начальники селищ). Під час вій¬ни періеки несли службу як легкоозброєні воїни. Ті, хто відзна¬чився в бою, заохочувалися. Наприклад, ілоти, зараховані в гоп-літи і які відзначилися в бою, отримували свободу, їх називали неодамодами. За наявності вільної державної землі вони могли отримати земельний наділ..
Постійні військові заходи вимагали величезних витрат матері-альних і людських ресурсів, що врешті-решт стало причиною швидкого занепаду спартанської «общини рівних».
У другій половині V ст. до н. е. Спарта, спираючись на свою військову могутність, вела боротьбу за гегемонію в Елладі. В Пе¬лопоннеській війні вона перемогла свого дуже сильного противни¬ка — Афіни. Останні прийняли всі умови, продиктовані Спартою, в тому числі скасували режим демократії і встановили олігархію на зразок Спарти. Спарта отримала велику контрибуцію. Однак Пелопоннеська війна різко погіршила її становище. Багато спар¬танців загинуло. Країна була виснажена. Населення підвладних Спарті полісів проявляло зневагу до переможців.
Для Спарти перемога в Пелопоннеській війні означала кінець самоізоляції, почалося її втягування в^загальногрецькі товарно-грошові відносини. Знову в обігу з'явилися золоті й срібні моне¬ти. За словами письменника і філософа Плутарха (бл. 46 — бл. 127 рр. до н. е.), в цей період усі спартанці були охоплені праг¬ненням до збагачення, ніби потягом до чогось почесного і велико¬го. Особливо збагачувалися воєначальники.
За законом ефора Епідатея (близько 400 р. до н. е.), спартан¬ці змогли продавати й заповідати свої клери, тобто установився принцип приватної власності на землю. Кількість тих, хто опус¬тився, втратив землю, майно (гіпомейонів), зростала, а кількість співтрапезників у сиссітіях зменшувалася. Почався занепад спар¬танської «общини рівних», її політична й суспільна структура не витримала натиску товарно-грошових відносин. У 480 р. до н. е. повноправних спартанців-воїнів налічувалося 8 тис., у 418 р. до н. е.— 4 тис., а до кінця IV ст. до н. е. їх залишилося менше одної тисячі. Більшість спартанців загинула, їхні наділи стали об'єктом купівлі-продажу. Спарта втратила свою самостійність, потрапила під владу персів, потім македонців, а з 146 р. до н. е.— Риму.

Список использованной литературы:

1. Федоров К.Г. “Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник” К.: Вища школа, 1994р.
2. Шевченко О.О. “Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів.” К.:Вентурі, 1997р.
3. Большая советская энциклопедия, -- том 14, М, -- «Советская энциклопедия». 1973 год. Бесплатно скачать реферат "РЕФОРМИ ЛИКУРГА" в полном объеме