Реферат: Роль США в НАТО

У листопаді-грудні 1997 року в американському конгресі пройшли дебати навколо розширення НАТО, які показали, що адміністрація Клінтона розглядає це питання виключно з точки зору вигоди для США. Американці вважають, що враховуючи доведену роками ефективність Альянсу, кошти на його розширення стали би вигідним вкладом у забезпечення безпеки перш за все самих Сполучених Штатів. Деякі аналітики визнають існуючу в світі стурбованість з приводу того, що розширення НАТО може підштовхнути Росію та деякі інші республіки колишнього СРСР до формування Альянсу, який буде протистояти Північноатлантичному Союзу. На думку експертів, можливості формування такого блоку існують, але вони впевнені в тому, що політичні та стратегічні вигоди від процесу розширення НАТО набагато перебільшують цю небезбеку. На противагу спробам США нав’язати свою стратегічну волю Росії, зростає рішучість Росії, Китаю, Франції та багатьох інших країн зменшити американську міць.
Відомо, що майбутній фінансовий тягар буде розподілено нерівномірно. Польща. Чехія, Угорщина та інші потенційні члени НАТО, за розрахунком експертів, повинні будуть виділити на інтеграцію від $10 до $13 млрд. На долю європейців та канадців припаде мінімум - $25 млрд , максимум - $93 млрд.26 Але самі найбільші витрати перепадуть на американців і німців, оскільки вважається, що саме вони виграють більше всього від розширення
НАТО на Схід. Опитування, проведені Інформаційним Агентством США у 1995-1997 роках встановили, що більшість респондентів в країнах, які можуть стати членами НАТО, висловлюються проти цього членства, якщо воно призведе до збільшення військових витрат за рахунок соціальних програм. Враховуючи фінансові труднощі, з якими зіткнулася Західна Європа, висновок В.Штутцме, колишнього старшого плановика німецького уряду, може стати вірним: “Хто ж буде платити? Я вважаю, що платити доведеться Сполученим Штатам”.
НАТО не зможе перетворитися на організацію колективної безпеки, поки вона не прийме у свої лави практично всі держави Європи, а це зробить її майже альтернативною із Організацією по безпеці і співробітництву в Європі. Можливо, адміністрація Клінтона прагне створити дивний гібрид - частково традиційний альянс, частково організацію колективної безпеки. Сьогодні НАТО як політичний клуб із членами першого і другого класу і списком тих, хто може ніколи до нього не попасти.
Як заявив генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана: “1997 рік - це рік 50-х роковин плану Маршала. Він знаменує півстолітню історію відмінного від попередніх часів бачення Атлантичної спільноти, яке дало поштовх розвитку віддзеркаленого в НАТО партнерства між Європою і Північною Америкою та уможливило процес європейської інтеграції. Знаменно й те, що саме цього року в липні в рамках НАТО відбудеться Мадридська зустріч у верхах. Цілком вірогідно, що вона зведе воєдино різноманітні напрями адаптаційного процесу, котрий почався на початку десятиріччя. Ця зустріч не лише визначить обриси нової НАТО, але й значною мірою задасть тон для нової Європи - Європи 21 сторіччя”. 27
27 травня 1997 року в Парижі було підписано Основоположний акт між НАТО і Росією, який створив тверде підгрунтя для постійного пар¬¬т¬не-рства між обома сто¬ронами, роз¬віюючи уявлення про те, що вони приречені бути довічними супе¬р¬никами . Пре¬зидент США Білл Клінтон заявив з цього приводу: “Ми сповнені рішучості досягти майбут¬нього, в якому європейська безпека не буде грою з нульовим рахунком, де виграш НАТО означає про¬граш Росії і сила Росії означає слаб¬кість нашого союзу. Це - ста¬ре мис¬лення; зараз настали нові часи. Усі ра¬зом ми має¬мо розбуду-вати нову Європу, в якій кожна нація є віль¬ною і кожна вільна нація приймає участь в укріпленні миру і стабільності для всіх”28 .
Газета “Вашингтон пост” писала: “Мадридський самміт пройде під диктовку США”. Треба прийняти до уваги, що дійсно, рішення, що були прийняті у Мадриді, задовольняли США, але в НАТО рішення приймаються не більшістю голосів, а консенсусом. Вага Сполучених Штатів визначалася тим, що їх доля у бюджеті Північноатлантичного Союзу складає 28%, тоді як Франції - 5%. 29
Важливою віхою в історії Північноатлантичного Союзу є Мадридська зустріч на вищому рівні, що відбулася в липні 1997 року. У Мадриді глави держав і урядів НАТО запросили Польщу, Угорщину та Чеську Республіку розпочати з Альянсом переговори про приєднання з метою їх вступу до НАТО у 1999 році. Вони також підтвердили, що Альянс лишається відкритим для вступу в майбутньому інших країн. З Мадридської зустрічі у верхах НАТО вийшла зміцнілою і з відчуттям переосмисленої мети. Було обговорено багато питань, пов’язаних із новою НАТО, інтенсифіковано консультації з партнерами в рамках Ради Євроатлантичного партнерства (РЄАП), відкрито нову сторінку у взаєминах між НАТО і Росією на основі Основоположного акту, підписаного в травні у Парижі, підписано Хартію з Україною про особливе партнерство, зміцнено діалог з середземноморськими сусідами, досягнуто подальшого прогресу в рамках власне європейської системи безпеки і оборони в рамках Альянсу, зроблено крок вперед щодо радикального реформування командної структури НАТО. В НАТО зараз проходять дискусії про можливості все більшої участі цієї організації в операціях ООН.
Під час Мадридської зуст¬річі сенатор США Вільям Рот заявив: “Упродовж оста¬н¬ніх шести рок¬ів Північноат¬ла¬н¬ти¬ч¬на асамблея ухва¬лила п’ять резолю¬цій на підтримку розширення НАТО. Проте цю підтримку не можна вважати сам¬о собою зрозумілою і беззастережною. Її слід зробити не лише тривалою, але ширшою й міцнішою... Парламентська підтримка та¬кож зале¬жати¬ме від упевнено¬сті в тому, що розширення від¬буватиметься як відкритий та безперер¬вний процес. Альянсові слід чітко зазначити. Що жодній демократичній європейській країні, котра прагне стати його членом і спроможна брати участь у його всеосяжній безпеці, не буде відмовлено у членстві. Адже це суперечило б етичним нормам Альянсу і увічнило зону нестабільності. Заходи, котрі сприятимуть зростанню довіри до зобов’язання НАТО “тримати двері відчиненими”, лише зміцнять парламентську та громадську підтримку розширення Альянсу”30 .
9 липня 1997 року в Мад¬ри¬ді було пі¬д¬писано Хар¬тію про особ¬ливе парт¬нер¬ство між Ук¬ра¬ї¬ною і НАТО, яка відкрила для обох сторін нові можли¬во¬сті для консу¬льтацій і співробітництва з політичних пи¬тань і питань без¬пеки. Амери¬канські екс¬пер¬ти так ви¬с¬ловилися з цього приво¬ду: “Незале¬жна Україна - краща гарантія того, що Росія залишиться мирною державою. Конфлікт між ними мав би згубні наслідки для Заходу”.
11 липня 1997 року в Бухаресті відбулася зустріч президента США Біла Клінтона та прези¬дента Румунії Еміля Констан¬тинеску. Під час зустрічі Клінтон запев¬нив румунський народ у тому, що “двері НАТО залишаються відчи¬неними”.
США достатньо роз¬ви¬нуті як в еконо¬міч¬ному, так і в політи¬чному плані, тому, звичайно, ця країна може претен¬ду¬вати на панівну роль у світовій політиці, навіть не вдаючись до воєнних дій. Основними завданнями зовнішньо¬політичної діяльності Сполучених Штатів на сучасному етапі є:
1)укріпити лідуючу роль США в світі, їх військову міць; зберегти та посилити НАТО(що на думку У.Перрі, неможливо без активної керівної ролі і збройних сил США) та воєнні блоки у Азіатсько-тихоокеанському регіоні;
2)поставити діяльність ООН в залежність від НАТО, а це означає і від Сполучених Штатів;
3)використати питання про укріплення впливу НАТО та про її розширення для виявлення стримуючого впливу на Росію31 .
Але саме завдяки особливій ролі США у світовій політиці, і, зокрема, в НАТО, можливо послаблення військових союзів та дестабілізація міжнародної обстановки. Враховуючи, що підтримання світового порядку є частиною національних інтересів Сполучених Штатів, можна сподіватися на стабільний та прогресивний розвиток світової політики.

Бесплатно скачать реферат "Роль США в НАТО" в полном объеме