Реферат: До проблеми воєнного стану у Польщі (1981–1983 рр.)

Питання про введення воєнного стану у Польщі поставало ще у 1980 році. Вперше воно піднімалося у Москві безпосередньо перед приїздом до неї 30 жовтня 1980 року першого секретаря ЦК ПОРП С.Кані і прем’єра Ю.Піньковського [8, 205]. По мірі загострення ситуації у польському суспільстві до питання про воєнний стан повертались аж до 13 грудня 1981 року. Воно обгово¬рювалося кілька разів у колах С.Кані, В.Ярузельського, Ф.Сивицького, посла Радянського Союзу Б.І.Арістова, маршала В.Г.Куликова, заступника голови КДБ В.А.Крючкова [4, 47]. Побоювання викликало питання про те, як поведе себе армія, як відреагує на таку акцію народ, яку позицію займе керівництво “Солідарності”, як зустрінуть воєнний стан церква і віруючі. В обговореннях, не без причини, враховувалося втручання в польські справи Заходу. Але до єдиної думки не приходили. Одного разу після чергової бесіди В.Ярузельський сказав: “Поки йде перетягування канату” [1, 48]. Ні та, ні інша сторона вагомих, обгрунтованих і переконливих аргументів “за” чи “проти” не пропонувала. Хоч уже на початку 1981 року почав розроблятися план уведення воєнного стану.
У роботі над планом брали участь ряд офіцерів та генералів від штабу Об’єднаних збройних сил. Подібного досвіду не мали ні польські, ні радянські офіцери, тому йшли консультації і пошуки найбільш оптимальних рішень по притягненню Війська Польського до виконання завдань уряду на випадок загострення ситуації в країні.
У другій половині 1981 року відбувалися чисельні зустрічі польського і радянського керівництва, наради, телефонні розмови. По всіх каналах відбувався тиск на польське керівництво з вимогою стабілізувати ситуацію введенням у країні воєнного стану.
Безумовно, величезний вплив на рішення польського керівництва мала міжнародна ситуація, яка різко ускладнилася після вводу радянських військ в Афганістан. Вплив Москви постійно відчувався у відкритих листах ЦК КПРС до ЦК ПОРП, підсумкових комюніке після регулярних політичних консультацій і зустрічей на вищому рівні, в яких висловлювалося переконання, що польські комуністи мають можливість і сили для відвернення несприятливого розвитку подій.
13 грудня 1981 року із зверненням до народу по радіо виступив перший секретар ЦК ПОРП, Голова Ради Міністрів ПНР В.Ярузельський. Декретом Державної Ради було утворено Військову раду національного порятунку та призначено військових комісарів-уповноважених, яким надавалося право контролювати діяльність органів державної адміністрації, від міністерств до гмін, в дисциплінарному порядку усувати з посад осіб, які не виконують своїх обов’язків [6, 109].
У Польщі були інтерновані лідери “Солідарності”, а також члени інших опозиційних організа¬цій. Ізольовано також групу осіб, на них поклали відповідальність за загострення економічної кризи.
На період воєнного стану заборонено будь-які зібрання (за винятком богослужінь), концерти, вистави. З газет виходили лише орган ЦК ПОРП “Трибуна люду” й орган Міністерства оборони “Жолнеж вольності”. Було обмежено користування громадським транспортом, пересування між містами, заборонено перебувати не в місці свого проживання більше 48 годин, закрито аеродроми, прикордонні пости, заборонено виїзд польських громадян з країни. Тимчасово призупинено діяльність профспілок, Незалежного союзу студентів, Союзу польських журналістів та інших асоціацій [2, 22].
Із уведенням воєнного стану у Польщі починається підпільний етап у діяльності “Солідарності”. Багато її керівників були арештовані чи інтерновані. Але деяким лідерам профоб’єднання вдалося уникнути арештів, і вони продовжували діяльність нелегально: влаштовували збори, випускали окремі номери підпільних видань, виходили в ефір з п’ятихвилинними передачами. Серед керівників підпільної опозиції відбулося розмежування на радикалів, які підтримували ідею одночасного сильного удару по владі, і поміркованих – прихильників концепції “підпільного товариства”.
У квітні 1982 року було утворено Тимчасову координаційну комісію “Солідарності”, а також відділи інформації, по підтримці контактів, по контролю, друку і зв’язку. Важливими програмними документами комісії були “Підпільне товариство” (липень 1982 року) та “Солідарність” сьогодні” (січень 1983 року). У них були визначені основні завдання діяльності опозиції: бойкот існуючих організацій та інститутів, які підтримують функціонування системи, і створення на противагу їм власних незалежних структур, а також боротьба за економічні інтереси населення [7, 114].
Необхідно визнати, що прихильників силових дій проти властей до початку 1983 року ставало менше, про що свідчить значне зменшення кількості страйків та інших акцій протесту порівняно з 1982 роком. Намітилася тенденція до деякої стабілізації суспільно-політичного життя країни. В цій ситуації на засіданні сейму ПНР 21 липня 1983 року було прийнято рішення про припинення дії в країні воєнного стану, але одночасно передбачалося зберегти ще на 2,5 роки правове регулювання з метою виведення країни з кризи.
Сьогодні події 1980-1981рр. і причини введення воєнного стану розглядаються неоднозначно. Об’єктивно запровадження воєнного стану було альтернативою інтервенції країн Варшавського договору, громадянській війні та економічному хаосу. Проте психологічно суспільство не було готовим до таких крайніх заходів. Фактично це був державний переворот, тому що про цей крок не були заздалегідь повідомлені ні парламентарі, ні урядовці, ні члени політбюро ЦК ПОРП. На думку українського дослідника цієї проблеми В. Струтинського, можна виділити три великі блоки оцінок причин введення воєнного стану [8, 200-201]. Одна група вчених і політиків вважає, що 13 грудня 1981 року було вимушеною відповіддю на радикальні та ультимативні вимоги “Солідарності”, її намагання зміцнити свої позиції в політичній структурі польського суспільства та на можливість уведення на територію Польщі військ країн Варшавського договору. Друга група вважає запровадження воєнного стану наслідком свідомого провокування “Солідарності” з боку владних структур Польщі, третя група – наслідком свідомих дій украй радикальних угрупувань як у керівництві ПОРП та держави, так і в керівництві профоб’єднання [8, 201].
У цілому ж уведення воєнного стану було вигідним не лише для ПОРП та керівництва ПНР (тому що знімався тиск населення та Радянського Союзу і від боротьби за владу усувалася “Солідарність”, яка набирала силу), а й для “Солідарності”, тому що профспілковий рух розростався і через радикалізацію своїх вимог почав виходити з-під контролю. До того ж “Солідарність”, перейшовши у підпілля, ставала незламною жертвою тоталітарного режиму.
Утворення незалежної самоврядної профспілки у 1980 році і дозвіл властей на її легалізацію були першими кроками Польщі на шляху до демократизації, тому що в політичній структурі суспільства з’явилася нова потужна сила – опозиція. “Солідарність” дуже швидко із невеликої профспілки перетворилася у широкий суспільно-політичний рух. До 13 грудня 1981 року профоб’єднання готувало радикальні заходи проти державного устрою в Польщі. Введення воєнного стану лише відтягнуло на певний період крах комуністичного режиму. Ні одна з польських проблем не вирішилася. Сотні людей були кинуті до в’язниць, тисячі втратили роботу, деякі поплатилися життям. Польща була втягнута у період застою. В країні запанувало затишшя. Номенклатура втратила свою керівну роль. Демократичні сили програли свій шанс.

Бесплатно скачать реферат " До проблеми воєнного стану у Польщі (1981–1983 рр.)" в полном объеме