Реферат: Початок Великої Вітчизняної війни

Крім того, що світ побачив агресивність СРСР, вочевидь усім став відомий дійсний рівень підготовки Червоної Армії до війни. (Про це свідчили сотні тисяч загиблих і поранених, обморожених у фінській кампанії.) Фіни, знаючи прагнення радянського командування все брати "в лоб" (ця тактика була основною і протягом всієї Великої Вітчизняної війни), своєчасно за допомогою Англії, Франції і Німеччини побудували в епіцентрі майбутнього театру воєнних дій надзвичайно міцні залізобетонні укріплення - "лінію Маннергейма". У своїх спогадах колишній кулеметник-фін, який воював на лінії Маннергейма під Хоттиненом, згадує: "... А потім ланцюгами пішла ваша піхота. Вона йшла так густо, що ми не встигали перезаряджати стрічки. Ствол розжарився до червоного - і всі кулі потрапляли в ціль. А ваші солдати продовжували по штабелях трупів повзти вперед. Потім знову піднімалися з гвинтівками. На повний зріст, з одними гвинтівками... Наш унтер сказав: "Ці росіяни на біса хоробрі хлопці, але у них там, наверху, хтось певно здурів..."16 Нічим не можна виправдати того, що напередодні війни були демонтовані укріплення, розміщені на лінії старого державного кордону. Правда, замість них стали споруджуватися нові. але закінчити їх будівництво до початку війни не встигли. Військові склади були присунуті близько до кордону, і ворог зміг швидко їх захопити, про що йшлося вище, хоча буквально перед самим початком війни було прийняте рішення про будівництво нових, але виконати його вже не було часу. Так, наприклад, рішення про будівництво складів боєприпасів для КОВО було, затверджене лише 21 червня 1941 року17. До того ж, Сталін та його оточення підірвали оборону радянських військ цілою низкою дій, незрозумілих навіть досі. Втручанням у керування військовими операціями Сталін завдав величезної шкоди радянським воїнам.
Саме Сталін наказав на другий день війни направити на Україну у район Тернополя для допомоги командуючому Південно-Західним фронтом у керівництві військами начальника Генерального штабу Жукова. Маршала Шапошникова було послано на допомогу командуючому Західним фронтом у район Мінська, а першого заступника начальника Генерального штабу генерала Ватутіна - на Північно-Західний напрямок. Подібна практика призводила до дезорганізації керівництва військами. Величезної шкоди для Збройних Сил було завдано підозрілістю Сталіна щодо військових кадрів. На протязі лише чотирьох років, з 1937 по 1941 рр. в армії двічі скасовувалася єдиноначальність та вводився Інститут військових комісарів, що підривало дисципліну у військах і створювало невпевненість у власних діях військових командирів.
Але Сталіну потрібно було знайти винуватих у поразках на фронті, а також у тому, що величезна кількість радянських воїнів потрапила до ворожого полону. Був розстріляний командуючий Західним фронтом Д.Г. Павлов та його найближче оточення за "ганебне званню командира боягузтво, бездіяльність влади, відсутність розпорядливості, здачу противнику зброї без бою і самовільне залишення позицій". А насправді Павлов, що отримав свою останню посаду внаслідок сталінських репресій, коли мало місце багато переміщень серед командного складу, як і багато інших командирів радянської армії, не мав достатніх знань і досвіду для керівництва фронтом. Мало того, на нього та інших воєначальників переклали вину Сталіна і його оточення за непідготовленість країни до війни. На її початок війська округу мали всього 300 тонн пального, оскільки не передбачалося, що округ стане вирішальним театром дій. До того ж, як згадує заступник Павлова генерал І.Болдін, Сталін через наркома оборони Тимошенка до вечора 22 червня 1941 р. забороняв військовим відкривати вогонь по німцях. Нарком особисто зателефонував Болдіну вранці 22 червня і сказав: "Товариш Болдін, врахуйте, ніяких дій проти німців без нашого відома не розпочинайте. Ставлю до відома вас і прошу передати Павлову, що товариш Сталін забороняє відкривати артилерійський вогонь по німцях"18. А хіба Павлов чи Кирпонос були винуваті в тому, що до війни підготовка механіків-водіїв танків становила всього 5 годин практичного водіння, в той час як у вермахті - 50 годин! Тому наші танки виходили з ладу після першої - другої атаки, а німецькі - після 10-ї - 15-ї. Це теж одна ж причин того, що в згаданій вище танковій битві в перші дні війни в районі міст Луцьк-Рівне-Броди-Дубно Червона армія зазнала важких втрат.
А хіба були винні наші льотчики в тому, що їм відводилося на практичні заняття лише 9-10 годин? На нових ІЛах і ЯКах теж ніхто як слід не встиг політати. Пікіруючий бомбардувальник встигли освоїти близько 70% пілотів, а винищувач ЛАГГ - близько 20%. Причина - нестача пального, бо після початку війни СРСР з Фінляндією США ввели торгове ембарго на поставку Союзу стратегічних матеріалів.
Про ситуацію перших днів війни найкраще можуть засвідчить очевидці тих подій. Василь Павлов, заслужений льотчик-випробувач, відзначав, що "війна почалася дивно: три місяці ми були у бойовій готовності і зненацька в суботу, 21 числа, нам сказали: завтра вихідний день. Зняли бойове чергування, літаки зачохлили... Мені здається, тут була зрада. Так готуватися до початку війни - і зненацька дати вихідний день перед її початком". У результаті тільки 22 червня ворог знищив 1811 радянських літаків. З них у повітрі - 322. Цікаво, що в багатьох солдатів-прикордонників відносно дій радянського уряду були подібні висновки. Рядовий Провотар Георгій Іванович, що зустрів свій перший день війни на кордоні під Володимир-Волинським, згадував, що у ДОТах не було снарядів до гармат великого калібру і набоїв до гвинтівок. А з гармат, до яких були снаряди, вогонь вести було неможливо, оскільки ДОТи не обладнали системою вентиляції і після одного-двох пострілів з гармат приміщення укріплень заповнювалося димом, що робило неможливим перебування в них людей. І німецькі війська захопили оборонців ДОТів уже на другий день війни.
У солдатів гарнізонів цих укріплень збереглася тверда впевненість у тому, що вище командування "здало" їх фашистам. Ця впевненість збереглася і після завершення війни, оскільки до тих солдатів і офіцерів, які потрапили у полон під містом Володимир-Волинським, не було застосовано репресії після повернення їх з полону, як це було з багатьма іншими. Ті, хто потрапив у полон під цим містом і повернулися з ворожих таборів до рідних домівок, отримували урядові нагороди, в тому числі і ювілейні, після того, як називали у військкоматі місце, де їх захопили фашисти. Провотар Г.І. та його товариші вважали, що радянський уряд залишив їх у спокої, щоб прикрити свої прорахунки у війні. Схожої думки дотримувався й Старінов Ілля Григорович, котрий під час війни був помічником по диверсіях начальника Центрального штабу партизанського руху, командиром бригади спеціального призначення на Калінінському фронті. Він стверджував, що "... Сталін та його сподвижники - злочинці", що "радянський уряд у 1941 році зробив те, що не робили раніше жоден цар і жоден президент: безглуздо підставив сильну і непогано озброєну армію під жорстокий удар ворога"19.
Взагалі, через дії керівництва країни наші солдати ніби опинилися між молотом і ковадлом. З одного боку, перед ними були вороги, що загрожували їм смертю, а з іншого, позаду -військові трибунали, котрі, як тепер виявилося, часто виносили "помилкові" вироки. Причому Військові трибунали на початку війни були в кілька разів збільшені за чисельністю. Перед нападом фашистської Німеччини на територію України Військові трибунали існували у Київській, Вінницькій, Кам'янець-Подільській, Сталінській, Дніпропетровській, Харківській, Одеській областях. Відповідно до рішення, затвердженого ЦК КП(б)У за поданням голови ВТ військ НКВС Київського окружного воєнного юриста 1 рангу Васютинського від 26 червня 1941 року, діючі трибунали були збільшені, а також прийнято рішення про створення нових Військових трибуналів у Житомирській, Миколаївський, Полтавській, Ізмаїльській областях. Обкомам було надіслано вказівку про відбір кандидатур із складу судових працівників. Вже наявні трибунали збільшувалися на 2 чоловіки кожен, крім трибуналу Одеської області, що збільшився на одного чоловіка. Для заново створених трибуналів відбирали по 2 кандидати для кожного20.
28 червня 1941 року секретарю ЦК КП(б)У було віддано наказ про те, що у місцевостях, проголошених на воєнному становищі, потрібно створити постійні сесії діючих на Україні обласних трибуналів НКВС у складі трьох членів трибуналу. З цією метою військовому трибуналу військ НКВС Київського округу, що обслуговував усі ці області, крім західних областей УРСР, було доручено довести склад чинних Військових трибуналів до збільшеної штатної кількості. Військовий трибунал Округу мав бути збільшений до 12 чол. (було 6 чол.), трибунал Київської області до - 10 чол. (було 2 чол.), Одеської -до 10 чол. (було 2 чол.), Харківської, Вінницької, Дніпропетровської, Сталінської (Донецької) областей -до 7 чол. (було відповідно 1, 2, 1 та 1 чол.). А вже до 28 червня було підібрано 11 кандидатур згідно з наказом від 26 червня21.
Цікаво, що всі повідомлення про відбір кандидатів до Військових трибуналів передавалися, з огляду на терміновість справи, телеграфом. А списки відібраних до трибуналів людей передавались до відділу кадрів ЦК КП(б)У22.
Через систему Військових трибуналів було знищено, за даними заступника начальника особливого відділу НКВС СРСР Мільштейна на 10 жовтня 1941 року, 10.201 чоловік, більшість з яких просто розгубилися у перші дні війни23.
Причому діяльність військових трибуналів безпосередньо зумовлювалася кількістю наявних в'язниць. Наприклад, у донесенні прокурора Єндовицького зазначалося, що Військовий трибунал Воронізького гарнізону "безпідставно повертає багато справ на дослідження із суто формальних мотивів (не пронумеровані сторінки та ін.). З цих причин частина справ розглядається у військових трибуналах з великим запізненням: контингент ув'язнених під слідством надто завищений і в'язниці у Борисоглібську, Боброві, Россоші не приймають заарештованих"24. За таких обставин надзвичайно швидко розглядалась дуже велика кількість справ, що мало наслідком численні помилки. При чому у випадках, коли для перевезення в'язнів не було необхідної кількості транспортних засобів, їх страчували, особливо при наближенні ворога, без розгляду справ. Так, протягом 22-24 червня 1941 р. тільки у Львівських в'язницях було знищено 1808 в'язнів. Для ліквідації в'язнів у Золочеві зі Львова був направлений оперуповноважений тюремного відділення Арсеєв. Його було наділено необмеженою владою і повноваженнями знищити підслідних будь-якими способами. В Золочівській фортеці почалася справжня бійня. На той час, там знаходилося приблизно 1200 в'язнів... Через тиждень після початку війни енкаведисти покинули золочевську в'язницю, уганяючи із собою 621 в'язня. До міста евакуації - Сиктивкара доїхало всього 58 осіб. Решту було розстріляно по дорозі25.
Видання 16 серпня 1941 р. наказу Ставки Верховного Головнокомандування Червоної Армії №270 свідчило не тільки про важке становище на фронтах, а й про наявність великої кількості радянських військовополонених на початку війни. За наказом №270, слід було командирів і політпрацівників, котрі під час бою зривають з себе знаки розпізнавання і дезертирують або здаються у полон ворогу, вважати злісними дезертирами, сім'ї яких підлягають арешту"26. Всі вищі командири та комісари повинні були на місці розстрілювати подібних "дезертирів". Командири та комісари дивізій зобов'язані були зміщувати з посад командирів батальйонів та полків, котрі ховалися у щілинах під час бою, переводити їх у рядові, а при необхідності - розстрілювати на місті. Ці заходи, звичайно, не тільки сковували ініціативу командирів у військах, а й призводили до нічим не виправданої загибелі великої кількості офіцерів, яких на початку війни і так не вистачало. Тобто, наперекір істині, автори наказу №270 всю відповідальність за поразки поклали на воїнів, що опинилися в полоні. У наказі не розкривались головні причини, котрі поставили країну над прірвою, замовчувалось те, що більшість бійців у полон потрапляли пораненими або вичерпавши всі засоби боротьби. З цього приводу маршал Г.К. Жуков писав: "Що ж, вони були іншими людьми ніж ті, котрі потім увійшли до Берліну? Були з іншого тіста, гірші, боягузливіші? Як можна вимагати презирства до всіх, хто потрапив до полону в результаті усіх катастроф, що спіткали нас на початку війни?27 Одну з таких катастроф описує очевидець О.Захарченко:
"23, 24 і 25 вересня 1941 року - це непередавана картина жахливого, кривавого знищення людей і бойової техніки в селі Борщах, куди були загнані залишки наших армій. Непрохідні, непролазні болота не давали можливості прорватися нашим людям до Харкова, а якщо хто й проривався, то ворог його вже чекав на тому боці і знищував, або брав у полон. Тисячі трупів встеляли землю, небо було чорним від снарядних вибухів, пожежі, дихати було нічим, у повітрі пекельний шум і гуркіт від вибухів, стогонів і криків поранених, і вмираючих"28.
І от солдатів, які змогли уникнути таких жахів чудом, негайно передавали до згаданих вище трибуналів як таких, що побули в оточенні.
Не могли підняти бойовий дух радянських військ і загони НКВС, котрі стріляли у спину відступаючим. До того ж солдати деяких підрозділів НКВС своїми діями не лише не підтримували дисципліну у військах, а й фактично сприяли розкладу армії29.Про яку чітку організацію і взаємодію армії, НКВС трибуналів на початку війни можної вести мову, коли за нез'ясованих обставин гинули навіть генерали, які командували арміями і навіть фронтами! Досить сказати, що за час оборони Києва Південно-Західний фронт втратив 21 генерала, в тому числі командуючого фронтом генерал-полковника М.П.Кирпоноса, а Південний фронт - 9 генералів.
Говорячи про загибель М.Кирпоноса, слід зазначити, що вона і понині оповита таємницею. Його тіло 21 вересня 1941 року було знайдено біля с. Авдіївка червоноармійцем 21-го прикордонного полку Качаліним. У своїй доповідній після прибуття в Охтирку 6 жовтня 1941 р. на ім'я начальника комплектування 21-ї армії писав, що він "знайшов убитим генерала..., знаки розрізнення - чотири зірочки, у голові з лівого боку у скроневій частині у нього була вогнестрільна рана, з правого боку голова була пробита, мабуть, великим осколком. Оглядаючи труп убитого генерала, я побачив двох червоноармійців РСЧА на чолі з лейтенантом... Лейтенант доручив мені переглянути в убитого наявність документів. У боковій кишені френча я виявив партквиток, прочитав прізвище вбитого - Кирпонос...". А 7 жовтня 1941 р. М.Хрущов надіслав секретну доповідну записку на ім'я Сталіна про загибель генерал-полковника Кирпоноса30.
В цілому, за останніми підрахунками, число втрат Червоної Армії в 1941 році становить понад 7 мільйонів чоловік, з них близько 6 мільйонів слід віднести до категорії безповоротних31.
Так трагічно починалася німецько-радянська війна, яка ще і ще раз змушує всіх нас постійно пам'ятати про ту дорогу неоплатну ціну, яку заплатили народи Союзу, в тому числі і український, за перемогу над фашизмом

Бесплатно скачать реферат "Початок Великої Вітчизняної війни" в полном объеме