Реферат: Театр корифеїв

Театральне мистецтво в Україні сягало коренями у сиву дав¬нину, брало початок з фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках та щедрівках, в обрядах весілля та похорону наявні яскраві елементи лицедійства: слова, мелодії, танцю, пантоміми. Ще скоморохи Київської Русі започаткували примітивний театр — потішні видовища на майданах і базарах. Пізніше, в кінці XVII — у першій половині XVIII століть, популя¬ризаторами своєрідного театру стали студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій, заробляючи собі на харчі, ставили інтермедійні вистави. Деякі твори того часу, особливо релігійно¬го змісту про народження Ісуса Христа, збереглися й донині й виконуються на Різдво.
XIX століття створило всі передумови для виникнення ново¬го театру. Реалістична гра російського актора М. Щепкіна та українського — К. Соленика, яких порівнював Т. Шевченко, поява українських драматичних творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Кобзаря, спроба поставити українські драми в сто¬лиці Російської імперії Є. Гребінкою та в інших містах Я. Куха¬ренком дали неабиякий шанс у майбутньому виникнути такому важливому компонентові, як художній ансамбль, який створили М. Кропивницький та М. Старицький.
Царські укази про заборону українського слова і національ¬ного театру, а також безліч чиновницько-бюрократичних гальм хоч і сповільнювали розвиток української драматургії, заважали її розвитку, проте знищити не могли. В кінці 70-х років україн¬ське акторське мистецтво, сам театр набрали виразних суспіль¬но-громадських функцій, сприяли піднесенню національної сві¬домості народу.
Цей театр прийнято називати театром корифеїв. Слово "ко-рифей" — грецьке. У давньогрецькій трагедії корифеєм назива¬ли керівника хору або заспівувача, іншими словами — ватажка митців. У сучасному розумінні слово "корифей" означає людину, яка є найвизначнішим діячем у певній сфері мистецтва.
Підвалини нового українського театру заклав М. Кропивни¬цький, який створив прекрасну трупу акторів й особливу увагу приділив режисурі. Якщо досі кожен актор грав відокремлено, то Кропивницькому вдалося створити такий колектив, де творча індивідуальність одночасно й зберігала себе як високоталанови¬ту особистість, і доповнювала своєю грою гру інших артистів. Видатний діяч російського театру М. Синельников визнавав: "До цього часу, до зустрічі з "Малоросійським театром", я, незва¬жаючи на серйозне знайомство з постановниками, кращими на той час, Малого Московського театру, не знав і навіть не запідо¬зрював про головне — про ансамбль".
М. Кропивницький сам шукав і вчив своїх акторів: М. Заньковецьку, П. Саксаганського, М. Садовського, Г. Затиркевич-Карпинську — впливу на глядачів, учив проникати у внутрішній світ героїв, перевтілюватися у них.
Корифеї українського театру працювали в різних жанрах сце-нічного мистецтва, їхній театр піднімався вище і вище, несучи глядачеві узагальнений образ хоч пригнобленого й убогого, але живого й нескореного народу. Недарма царський уряд не раз і не два обмежував творчі можливості українського театру, забо¬роняв вистави, намагався не допускати на сцену серйозних тво¬рів, дозволяв виключно розважально-комічні.
Оскільки репертуар на час виникнення театру корифеїв не був особливо широким ("Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник" І. Котляревського, "Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик" Г. Квітки-Основ'яненка, "Назар Стодоля" Т. Шевчен¬ка), то стало само собою зрозумілим, що театру потрібні нові твори, в яких відчувався би подих сучасності. їхніми авторами стали М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, які одночасно були й драматургами, й режисерами, й акторами.
У 1881 році після довгих років боротьби корифеїв українці одержали можливість ставити вистави українською мовою. При всіх обмеженнях і умовностях (перед кожною українською ви¬ставою мусила відбутися російська) цей крок міністерства внут¬рішніх справ хоч трохи легалізував український театр.
У 1885 році єдина досі театральна трупа розділилася: М. Кро-пивницький зі своїми акторами відокремився від М. Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж почали са¬мостійне творче життя.
Авторитет театру корифеїв був значно більший, ніж того на початку творчого шляху могли очікувати самі актори. Під час пе-ребування на гастролях у Москві українські артисти були тепло зустрінуті передовою громадськістю. Художник І. Рєпін подару¬вав М. Кропивницькому картину, на якій керівник трупи в коза¬цькому вбранні керував човном серед бурхливого моря. У Петер¬бурзі український театр сміливо конкурував з імператорським теат¬ром, про який драматург О. Островський писав, що цей заклад перетворився в місце "пустої забави", через що глядач "лавиною сунув в український театр, де показувалося мужицьке життя".
Робота в театральних трупах вимагала повної самовіддачі, зречення всіх благ. Творчі колективи М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського часто пішки манд-рували з місця на місце, недоїдали, хворіли, ставали подібними до циганських таборів через мандрівний спосіб життя.
Проте саме ці колективи з провідними акторами творили сла¬ву українського театру. Про гастролі корифеїв гаряче відгукнувся І. Франко, назвавши вистави у Петербурзі тріумфом українського мистецтва, а засновник МХАТу К. Станіславський у 1911 році пи¬сав: "Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів україн¬ської сцени, увійшли золотими літерами на скрижалі історії світо¬вого мистецтва..." Після такого вступу є необхідність розповісти учням про кожного з акторів зокрема, щоб у старшокласників склалося конкретне уявлення про цих талановитих людей.

Бесплатно скачать реферат "Театр корифеїв" в полном объеме