Реферат: Творчість Олександра Олеся

Поет вселяє віру й упевненість у свідомість цих таврованих рабів: Вони — гроза, вони — герої: Їх гнів героями зробив. І верх за ними буде в бої — Сам бог попереду рабів!! Ти чуєш грім? Гримлять раби: “За нами поспіх боротьби!!” Ці могутні, оптимістичні заклики пролунали 1906 року — в розпал першої російської революції. Тож можна зрозуміти митця, який так болісно сприйняв її поразку. Олександр Олесь свій талант присвятив цій революції — її переможно-величній увертюрі та її трагічному фіналові. На революцію працював поет натхненно і самовіддано, перекладаючи на українську мову “Варшав'янку”, “Марсельєзу”, “Сміло у ногу рушайте”, “В неволі скатований люд”, утверджуючи свій авторитет митця-громадянина і публіцистичними статтями, фейлетонами. Одна за одною з'являються й книги його поезій. Після згаданої “З журбою радість обнялась”, яка побачила світ у Петербурзі 1907 року, виходить книга ІІ (також в Петербурзі 1909 року), решта книг (їх поет також позначав римськими цифрами — III, IV, V) друкуються в Києві(1911, 1914, 1917 рр.). Була підготовлена до друку і книга VI. У січні 1919 року журнал “Книгар” повідомляв: “Відомий український поет О. Олесь закінчив і здав до друку VI книгу своїх поезій”. Але цю збірку читач не отримав. Жоден відомий літературний критик не оминав своєю увагою віршів поета. Микола Зеров відзначав, що лірик наділений першорядним талантом, який дозволив йому так авторитетно репрезентувати українську поезію, як Володимирові Винниченку нашу прозу. Про митця писали Григорій Чупринка і Спиридон Черкасенко, Олександр Дорошкевич і Агапій Шамрай, Борис Якубський і Володимир Коряк... Михайло Грушевський вважав, що про Олександра Олеся слід говорити як про “найбільшого з нині живущих поетів на Україні”. Олександр Олесь — талант особливої драматичної напруги і глибини. Досить вчитатися в його гнівні інвективи, спрямовані проти ненависного царського режиму, і вжитися в емоційно бурхливі поетичні переживання нової — Лютневої — революції, щоб переконатися, яким тонким інструментарієм відчуття і відтворення суспільних настроїв він володів. Закономірно, що з-під його пера з'явилася і низка драматичних етюдів — “Злотна нитка”, “По дорозі в казку”, “Над Дніпром”, “Трагедія серця”, “Ніч на полонині”. Герої цих творів синтезують духовний потенціал, видобутий із міфології, з образного переосмислення могутніх сил природи, поривання їх творця до ідеалу, краси, гармонії. Але як часто митець розпинає себе на хресті сумнівів і розчарувань! Дійсність повсякчасно вносила дисгармонію і в його особисте життя, і в ті вимріювані, сповідувані ідеали, в ім'я здобуття яких він творив і жив. Найперші після полишення батьківщини розчарування пов'язані зі спогляданням емігрантського побуту і мізерного політикування. Вони зійшлися, небораки, В ім'я найвищої мети, Щоб всім єдиним фронтом йти, І перегризлись, як собаки, Пересварились, як коти, І розповзлися знов, як раки. Це вірш із книги “Перезва” (1921р.), яку поет видав під псевдонімом В. Валентин і спорядив таким зверненням: “До читачів! (Коли будуть). Я дуже перепрошую, що випускаю першу свою книжку без портрета і критичної розправи. Повірте, це не із скромності, а із-за браку відповідних коштів. Автор” Треба було мати велику мужність, громадянську відвагу, аби із таким сарказмом знеславити своїх земляків, які товпляться по чужих містах Європи, політикують, лаються, розкошують і бідують... Невдовзі ця збірка вийшла на Радянській Україні під назвою “Емігрантська перезва”. Олександр Олесь не шкодує і себе, розчарованого, зневіреного, — то намагається виправдати свій крок бодай перед власною совістю, то впадає у відчай: О, недурно в скорботах ми плачемо На вигнанні в холодних світах, Ми своєї землі не побачимо... Тільки, може, у мріях, у снах. І чому по світах ми блукаємо, І який ми спокутуєм гріх, Ми ніколи до суду не взнаємо Від людей ні чужих, ні своїх! У мріях і в снах йому з'являлися травобуйні степи Сумщини, рідне Білопілля (Крига), де він народився 5 грудня 1878 року, село Верхосулці, де після смерті батька жив у діда разом з матір'ю і двома сестричками. Дитинство йому уявлялося “одним золотим днем”. Як писав в автобіографії: “...все, що я бачив там, у степу, в саду, на річці (Сула), здається мені суцільною казкою природи”. Вчився без великого бажання. Спочатку в дергачівській хліборобській школі, згодом — у Харківському ветеринарному технікумі. Вивчав самотужки іноземні мови, писав вірші українською і російською мовами, готував рукописні збірки. Дуже любив театр, сам організовував драматичні гуртки, брав участь у виставах. Величезне враження справило на нього свято відкриття пам'ятника Іванові Котляревському 1903 року в Полтаві, особливо зустрічі з українськими письменниками — Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Михайлом Коцюбинським... Усе, що він побачив і почув, глибоко схвилювало його вразливу натуру. Заборона українського слова, знущання з національних символів, традицій, культури обурювало його і утверджувало в необхідності боротьби за права українського народу і його культури. Неоднораз поет поривався на Україну, жив надією на повернення, але його стримували сумніви. Знав він про немилосердний голод початку 30-х років, знав, що один за одним гинули у безвісті письменники, але найбільше потрясла його трагедія родини Крушельницьких. Поет відтворив крах політичних надій старого Антона Крушельницького і його синів Івана і Тараса в драмі “Земля обітована”. Останні роки і дні життя Олеся були потьмарені фашистською окупацією Праги, важкою хворобою, звісткою про загибель у фашистському концтаборі Заксенхаузені сина Олега — також поета. Помер майстер 22 липня 1944 року. О принесіть як не надію, То крихту рідної землі: Я притулю до уст її І так застигну, так зомлію... 110 років минуло з дня народження видатного українського літератора — творця класичних мистецьких шедеврів української поезії. Як тільки зринала хоча б маленька можливість донести їх до українського народу, з'являлися книги, підготовлені Максимом Рильським, котрий вважав, що “поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культури”, Олегом Бабишкіним, Борисом Буряком, Юрієм Мельничуком, Василем Яременком та іншими дослідниками. У видавництві “Дніпро” вийшло найповніше — двотомне — видання його творів. Упорядник і автор передмови Р. Радишевський включив до цього видання ненадруковану шосту книгу його поезій, розшукав близько 600 неопублікованих віршів О. Олеся, розкиданих по записниках і рукописних збірках. Його архів величезний. Понад три тисячі одиниць збереження налічує фонд Олександра Олеся в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР ім. В. Вернадського. Велика частина архіву є десь у Празі. Дослідження творчої спадщини видатного майстра слова тільки розпочинається. Поет повертається на батьківщину, до рідного народу. І ми сьогодні віримо, що доля творчої спадщини Олександра Олеся буде щасливішою, ніж його особиста доля. Жулинський М. Г. Із книги “Із забуття — в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини)”. (Київ: Дніпро, 1990. — С. 92—97).

Бесплатно скачать реферат "Творчість Олександра Олеся" в полном объеме