Реферат: Воєнні дії в Україні в 1914—1916 роках

Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Українці воювали по обидва боки ворогуючих, змушені були вбивати один одного, воюючи за імперії, які ігнорували українські національні інтереси. Наддніпрянська, або Російська Україна, де наприкінці ХІХ ст. проживало 23,5 млн. українців, дала російської армії 3,5 млн. солдатів, а із Західної, або Австрійської України з 6,5 млн. проживаючих тут українців було мобілізовано 250 тисяч. В 1914—1915 рр. в Австро-Угорщині біло мобілізовано чоловіків від 21 до 42 років, а в 1916 — 18-50 річних. Війна готувала Україні величезні страждання у руїни, оскільки воєнні дії велися на її території.
Найбільше постраждало населення етнічних українських територій у складі Австро-Угорської імперії. Відступаючи війська чинили масові репресії проти місцевих жителів, звинувачуючи їх в зраді. Після перших поразок австро-угорських військ під час бойових дій Першої світової війни в Австрії за намовою та доносами почалися страшні переслідування українців. Ситуація воєнного стану давала змогу австро-польській адміністрації в Галичині підірвати якомога більше українські позиції під приводом боротьби з русофільством. З іншого боку, австро-угорське командування, щоб виправдати свої поразки на фронті, посилаючись на звинувачення польської адміністрації, пояснювали ці поразки ”зрадою українців”, їх москвофільством. Західну Україну захлинув масовий терор. Тисячі українських селян, священиків, інтелігентів загинули невинно на шибеницях і в казематах австрійських тюрем. Десятки тисяч українців було кинуто в концентраційні табори Талергоф, Гнав, Гмюнді, Терезєнштад, де вони були в жахливих умовах, тисячами гинули від хвороб і варварського поводження австро-польської влади. Лише в концтаборі Талергоф перебувало 30000 русофілів і українофілів.
Мадярськи війська (гонведи — краєва самооборона) вішали людей без суду. ”Прихід мадярських частин позначили численні насильства, грабунки, доконувані на місцевому українському населенні, — згадував генерал М. Тарнаєвський. — всі звірства, що їх допускалися схудоблі, півдикі люди, — мали за претекст уяви москвофільства нашого Богу духвинного селянства. В дійсності це була нагода безкарно розгнуздувати… первісні, дикі інстинкти”.
М. Тарнаєвський говорив про факт спалення живцем п’яти десятків українських селян в Ріпневі під Буськом. Знахабнілі австрійські генерали піддавали артилерійському обстрілу цілі українські села. 15 вересня 1914 року гонведи зарубали шаблями сорок українців серед білого дня на вулиці Перемишля.
І. Нагаєвський наводить загальну цифру втрат українців внаслідок австро-угорського терору, яка становить 36 тис. цивільних людей, в тому числі стариків та жінок, розстріляних або повішених, і стільки ж наших в’язнів загинуло в австрійських таборах.
Друга хвиля репресій на українських територіях прокотилася краєм після приходу російської армії. Ставлення російського офіцерства до місцевого населення формувалося не в останню чергу під впливом брошюри члена ”Карпато-руського визвольного комітету” Наркевича ”Сучасна Галичина”, яку командування Південно-Західного фронту роздало всьому командному складу. У брошурі негативно характеризувалися галицькі організації, політичні партії та їхні керівники, греко-католицька церква. Український рух подавався як цілком проавстрійський, мазепинський, антиросійський.
Призначений генерал-губернатор завойованих територій граф О. Бобринський не приховував своїх намірів: ”Я буду вводити тут російську мову, закон та устрій”. Місцева адміністрація, яку склали далеко не кращі представники місцевих жителів, були, як це часто буває, ще ”більш католиками, ніж сам Папа”. Тому українські жителі зазнали численні перешкоджання та обмежування в своїх діях та висловлюванні думок.
До кінця 1918 р. тривала Перша світова війна, й українська територія була одним з головним воєнних театрів у Східній Європі; після її закінчення тут розгорілися нові міжнародні конфлікти, пов’язані з повоєнним влаштуванням цих земель, що завершилися лише з укладенням Ризького договору у 1921 р. та рішенням Антанти стосовно Галичини у 1923 р.

Список использованной литературы:

1. Марголин А. Украина и политика Антанты // Революция на Украине по мемуарам белых / Составил С.А. Алексеев под редакцией Н.Н.Попова. М.-Л., 1930. 372 с.
2. Рявкин А. Первая мировая война.—М., 1993.
3. Майсурян А. Россия в первой мировой войне.—М., 1995.
4. Ростунов И.И. Русский фронт первой мировой войны. М., Наука, 1976. Бесплатно скачать реферат "Воєнні дії в Україні в 1914—1916 роках" в полном объеме