Реферат: Проголошення УНР

На початку березня Центральна Рада затвердила новий адміністративно-територіальний поділ України, поділивши її на 30 земель. Отже, організація місцевої влади мала відпов1дати новим умовам, але Центральна Рада не встигла це зд1йснити.
По-друге, органи місцевого самоврядування і місцева державна адміністрація не мали ресурсів для здійснення своїх повноважень і реального впливу на місцеве життя.
По-третє, відсутність належної правової бази; законодавство в цій сфері обмежувалося переважно загальними, здебільшого декларативними нормами, що містилися в універсалах Центральної Ради і деклараціях її Генерального Секретаріату.
Наприкінці січня 1918 р. Центральна Рада нарешті ухвалила довгожданий земельний закон, в якому робиться спроба якось врегулювати відносини між численними органами, що здійснювали владні повноваження на місцях. «Верховне порядкування всіма землями з іх водами, надземними і підземними багатствами, - зазначалось у ст.4 закону, - належить до скликання Українських Установчих зборів Українській Центральній Раді. Порядкування в межах цього закону належить: землями міського користування…- органам міського самоврядування; іншими – сільським громадам, волосним, повітовим і губернським земельним комітетам в межах іх компетенції». Ця спроба так і не одержала свого завершення.
Правова невизначеність зберігалася до останнього дня існування Центральної Ради, коли, нарешті, конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 р., не звела все до спільного знаменника. У ст.5 говорилося: «Не порушуючи єдиної своєї власті, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації».
Крім цієї загальної норми, до конституції увійшло ще дві статті, які визначали відносини суб’єктів самоврядування з державною адмiнiстрацiєю. Так, Радам і Управам громад, волостей і земель «належить єдина безпосередня місцева влада. Міністри УНР тільки контролюють їх діяльність, безпосередньо і через визначених урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Української Народної Республіки». Що ж до самої Ради Народних Міністрів, то до ії компетенції входили лише ті питання, які «зістаються поза межами установ місцевої самоуправи або дотикають цілої УНР», причому Рада Народних Міністрів не може «порушувати законом установлених компетенцій» органів місцевого самоврядування.
29 квітня 1918 р. проголошено в Україні гетьманат. Гетьмано України став колишній російський генерал, що походив з давнього українського козацького роду, Павло Скоропадський. Сім з половиною місяців проіснувала Українська Гетьманська держава. За той час зорганізовано на новий лад Українську державу, її адміністрацію, її скарбованість, її військо. На відтинку закордонної політики Гетьманська Держава проробила таку працю6 приєднала до Української держави Крим, підготовила всі заходи для прилучення Кубанщини та нав’язала приязні стосунки з Донською Республікою.
Восени 1918 р. закінчилася світова війна. Спершу скапітулювала Болгарія, потім Туреччина, а далі Німеччина й розвалилася Австро-Угорщина. Закінчення війни мало великий вплив також на дальший розвиток державотворчості в Україні.
Німецькі та австрійські війська починають залишати Україна, на півдні готувались до захоплення України й до наступу на більшовиків прихильники давньої Росії, а з півночі почали наступати більшовики.
Тепер владу в Україні перейняла Директорія Української Народної Республіки, складена з 5 осіб. Головою Директорії став Володимир Винниченко, а ціле керівництво військовими справами перейшло в руки Симона Петлюри. Пізніше, коли Винниченко пробував наладнати відносини з російськими більшовиками та уступив з Директорії, в проводі Директорії став Симон Петлюра.
Тяжкі часи настали для молодої Української держави. Вже в той час, як війська Директорії на повстанні проти гетьмана вступили до Києва, з північного сходу кордони України перейшли російські більшовицькі війська, а на півдні в українських пристанях з’явилися французькі війська, що їх вислала Антанта на допомогу російським генералам, які намагалися від реставрувати “єдину неділиму Росію”.
22 січня 1919 р. Трудовий Конгрес визнав Директорію верховною владою Української Народної Республіки, а потім від склав всю владу в руки Директорії та разом з цим він поклав на неї важливий обов’язок продовжувати боротьбу за існування самостійної і незалежної України. Крім того, провів злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Україною.

Бесплатно скачать реферат "Проголошення УНР" в полном объеме