Реферат: Гетьманський переворот 1918 р.

У неділю, 28 квітня під час вечірнього засідання Ради, перервавши виступ М. Рафеса, до зали несподівано увійшов загін німецьких солдатів на чолі з молодим лейтенантом. Січові стрільці Є. Коновальця, що охороняли приміщення, навіть не намагалися перешкодити їм [9, с.298]. Офіцер наказав усім присутнім підняти руки догори, і солдати обшукали членів Ради з метою вилучення зброї. Міністрів О. Жуковського, М. Ковалевського, директора департаменту Міністерства внутрішніх справ Гаєвського та деяких інших керівників оголосили заарештованими. Замість міністра внутрішніх справ М. Ткаченка, якому вдалося уникнути арешту, під варту взяли його дружину [6, с.56]. Того ж дня потрапив за грати й двадцятивосьмирічний голова уряду УНР В. Голубович [9, с.298]. Арешти були здійснені за розпорядженням німецького слідчого у справі про викрадення А. Доброго, доктора Тройде та з дозволу військового судді, обов’язки якого виконував командир XXVII корпусу німецької армії [5, с.56].
Тоді ж був проведений обшук у помешканні голови Центральної Ради М. Грушевського, під час якого вилучено всі його листи і багато рукописів. Невідомо, як складалася б подальша доля М. Грушевського, якби не Січові стрільці, які взяли його під охорону. Цей захід був своєчасним, бо дещо раніше вже мав місце замах на життя голови УЦР. Тоді все обійшлося, лише його дружина дістала легке поранення [7, с.44].
Незважаючи на такі надзвичайні події, наступного дня члени Центральної Ради зібралися на своє чергове і останнє засідання. Цього дня було прийнято найважливіший акт державного права УНР — Конституцію. У дію вона так і не увійшла, бо за кілька годин Рада була розігнана німцями і припинила своє існування. Тоді ж М. Грушевського було обрано президентом УНР, хоча Конституція такої посади не передбачала.
Того ж дня, 29 квітня, у найбільшому приміщенні Києва — цирку зібрався Всеукраїнський хліборобський з’їзд, скликаний Спілкою землевласників та українськими хліборобами-демократами, у якому взяли участь представники від восьми українських губерній. На ньому було проголошено ліквідацію УНР та створення Української Держави з новою формою правління — гетьманатом.
У ніч на 30 квітня прибічники гетьмана П. Скоропадського встановили свій контроль над державними установами. Переворот відбувся малою кров’ю: у сутичці з оборонцями Центральної Ради — Січовими стрільцями — загинули три офіцери-гетьманці [8, с.39]. Місцеве населення переворот зустріло відносно спокійно. У місті не було зафіксовано серйозних виступів проти нового режиму.
Вже після перевороту німці провели відкритий судовий процес над організаторами викрадення банкіра А. Доброго. Процес тривав три дні і широко висвітлювався пресою. Підсудні давали плутані свідчення, виправдовувалися, просили про виявлення поблажливості. Найдраматичнішим моментом став допит В.Голубовича, який спочатку виступав як свідок. Німецький прокурор примусив колишнього прем’єр-міністра визнати, що той не тільки був поінформований про підготовку викрадення, але й дав на нього свою згоду. Після цього В. Голубовича перевели на лаву підсудних. Вирок німецького військово-польового суду був досить м’яким — два роки тюремного ув’язнення [15, с.113-114]. За свідченням сучасника подій С. Сумського, німцям вдалося довести не лише політичну, але й моральну непридатність колишнього уряду УНР. «Вони казали: нас не цікавить, який у вас уряд; хай будуть демократи, соціалісти, монархісти, але не можна допускати до влади людей морально неохайних, невігласів та самовпевнено-нахабних хлопчаків. Ми втручаємося не в політичні відносини в Україні, а охороняємо порядок. І з метою охорони порядку не можна передавати владу до рук таких людей» [15, с.114].
Переворотом 29 квітня 1918 р. розпочалася нова доба в історії українського державотворення, що мала позитивні і негативні риси і неоднозначно сприймалася як сучасниками подій, так і нинішніми дослідниками. Але ця проблема вже виходить за рамки даної статті і може бути предметом окремого дослідження. Вбачається необхідним лише проаналізувати висновок, якого дійшов американський історик Д. Соловей: «... акт 29.IV.1918 р. аніяк не забезпечив Україну перед режимом німецької окупації. Навпаки — він «легалізував» ту окупацію. Внаслідок тої операції гості перетворилися на господарів. Це прекрасно всі знали і розуміли, включно до самого П. Скоропадського» [14, с.251]. На наш погляд не можна цілком погодитися з такою оцінкою. Факти дають підстави твердити, що й сама Центральна Рада «не забезпечила Україну від німецької окупації», більше того, соціалісти в Раді розглядали прихід німців та австрійців в Україну як «допомогу союзників». Виходячи з цього, маємо підстави до висновку, що, користуючись термінологією Д. Солов’я процес легалізації німецької присутності в Україні розпочала саме Центральна Рада підписанням з країнами Четверного союзу угоди про умови надання військової допомоги. Завершив же цей процес П. Скоропадський прийняттям угоди від 22 травня 1918 р. [16, с.195]. Саме тоді, перед визнанням Української Держави цісарським німецьким урядом у Берліні, він остаточно погодився з умовами німців, яких гетьман розглядав як гаранта стабільності своєї влади.

Бесплатно скачать реферат "Гетьманський переворот 1918 р." в полном объеме