Реферат: Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції

Реагуючи на полонізацію освіти, свідома українська інтелігенція заснувала у Львові таємний Український університет (1921—1925). Масштаби діяльності цього підпільного (сучасники назвали його «катакомбним»), навчального закладу вражають. У період свого піднесення він мав три факультети (філософський, правничий та медичний) і 15 кафедр. Майже 1500 студентів навчалися під керівництвом 54 професорів
Львівський (таємний) український університет — український нелегальний вищий навчальний заклад у Львові заснований у липні 1921 року і існував до1925 року.
Університет був заснований за ініціативи Наукового товариства ім. Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. П. Могили та Ставропігійського Інституту у Львові, як реакція на дії польської влади із закриття українських кафедр у Львівському університеті і забороною навчання в ньому для студенів української національності. Останнє було спричинено рішенням стосовно обов'язку студентів Львівського університету та Політехніки служити в польській армії.
Рішення приступити до створення Л(т)УУ було прийнято на з'їзді українського студентства у Львові в липні 1921 року. У середині вересня 1921 року новостворений навчальний заклад розпочав свою роботу. Університет діяв нелегально, на громадських засадах. Заняття проводились в приміщеннях НТШ, «Просвіти», Національного музею, закладах «Рідної Школи», підвалах собору св. Юра, на приватних квартирах викладачів і студентів.
У першій рік свого існування університет мав три відділи (факультети): філософський, юридичний, медичний, пізніше було утворено технічний відділ. В 1922 році на базі технічного відділу було створено Українську (таємну) Високу Політехнічну Школу (існувала в 1922—1925 роках) у Львові. В 1924 році до університету формально було приєднано ще й факультет мистецтва під керівництвом Олекси Новаківського і протекторатом Андрея Шептицького. В університет записалося 1028 студентів. З них:
• на філософський факультет — 235;
• на юридичний — 608;
• медицини — 185.
Крім того було ще 230 надзвичайних студентів. Таким чином всіх записаних в університет нараховувалось — 1258. На технічному від ділі навчалось 150 студентів.
Першим ректором Л(т)УУ був доктор Василь Щурат, потім Мар'ян Панчишин, Микола Чайковський, Є. Давидяк. Ректором Високої Політехнічної Школи було обрано В. Лучківа.
У 1924—1925 роках на трьох відділах університету нараховувалося 58 кафедр. На філософському факультеті було 22 кафедри, юридичному — 26, медичному — 10. На філософському та юридичному факультетах навчання тривало 4 роки, на медичному та в політехніці — 2 роки. Після двох років навчання у Львові студенти медицини та політехніки мали змогу продовжувати навчання у вищих навчальних закладах Праги, Відня, Гданська. В 1921 році для керівництва справами у закладі був створений Сенат університету, до складу якого входили Василь Щурат, Мирон Кордуба (декан історичного факльтету), Іван Крип'якевич, Іван Раковський, Володимир Вергановський (декан юридичнного факультету), М. Левицький, Р. Ковшевич, Іван Куровець (декан медичного факультету), М. Музика, Анатоль Вахнянин. Серед викладачів університету були відомі українські вчені: Іван Крип'якевич, Кирило Студинський, М. Корчинський, Степан Балей, Михайло Возняк, Михайло Галущинський, Ф. Копесса, Іларіон Свєнціцький, В. Левицький, Микола Чайковський, Микола Чубатий, С. Старосольський, С. Шухевич, Юліан Гірняк та інші.
Незважаючи на складні умови, пов'язані з нелегальним існуванням, рівень викладання і підготовки спеціалістів в університеті був високим. Студенти університету мали свої численні молодіжні організації, серед яких «Український Студентський Союз», «Академічна громада», «Медична Громада», «Гурток Правників», «Крайова Студентська Рада» та інші. Науковий гурток істориків видавав журнал «Історичний Вісник». Матеріальну підтримку діяльності університету надавали українські господарсько-економічні установи, частина фінансової допомоги поступала від численної еміграції із Чехословаччини, США і Канади.
Викладачі та студенти університету зазнавали постійних переслідувань з боку польських органів влади. Заходи національних громадсько-політичних організацій і українських депутатів польського сейму, спрямовані на легалізацію діяльності Л(т)УУ, були безуспішними. Переслідування та арешти польською поліцією студентів та професорів, відсутність матеріальної бази і нестача коштів, урядова заборона службовцям державних установ викладати в університеті та дискримінація випускників привела до припинення діяльності Л(т)УУ в 1925 році. Після закриття український університет було створено за кордоном — Український вільний університет.

Список использованной литературы:

1. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. - К.: Наукова думка, 1995.
2. Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
3. Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині.- Львів; Нью-Йорк, 1999. ?129 с.
4. Підкова І.З., Шуст Р.М.. Довідник з історії України - Т.1. - К.: Генеза, 1993; Т.2. - К.: Генеза, 1995.
5. Субтельний О. Україна. Історія. - 2-е видання. - К.: Либідь, 1992. Бесплатно скачать реферат "Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції" в полном объеме