Реферат: Аграрне осадництво у Західній Україні

Складні й напружені українсько-польські відносини, невирішені проблеми українського села не могли не турбувати широкі українські політичні та громадські кола. Наприкінці жовтня 1936 р. з ініціативи УНДО у Львові в залі «Української бесіди» відбулося зібрання представників політичних, культурно-освітніх, господарсько-кооперативних, профспілкових організацій за участю міщан, селянства і робітництва з метою висловити ставлення до урядової національної політики і сказати «своє слово в обороні рідної землі». У «Резолюції земельних справах», яку прийняли на цьому зібранні, було вказано на те, що «український селянин не зможе набути землі, що при проектованій на кольонізацію велику мірку парцеляції великої земельної власности, на розпарцельованих землях осяде спроваджений з заходу кольоніст. Така політика мусить довести на нашій перенаселеній до краю території до зубожіння селянського стану, до загострення селянської боротьби. Взагалі у земельній справі, коли йде про український нарід, панує велика агресивність польського громадянства і довільність уряду з нехтуванням господарських і соціальних умовин українського села та політична нетерпимість проти інтересів української нації. При такій дійсности мусить з українського боку піти рішуча і передумана оборона української національної території перед політичними експериментами, які мали би довести до зміни етнічного обличчя українських земель і до закріпощення українських селян у нужді і тьмі» [56].
Акції протесту зразу ж викликали реакцію урядових властей. Тернопільський воєвода 5 січня 1937 р. видав циркуляр під назвою «Українська кольонізаційна акція – протидіяння» під грифом «Таємно», в якому, звертаючись до повітових староств, застеріг: «Протестна екція проти кольонізаційних плянів у Східній Малопольщі, що її почало УНДО, довела не тільки до великого вічевого посилення, але й до розполітикування широких мас української спільноти». Тому: «З метою загальмувати аж ніяк не бажану акцію розполітикування мас місцевими агітаторами і демагогами на зборах, скликуваних під прикриттям інших цілей, доручаю Пану Старості негативно ставитися до публічних і протикольонізаційних зборів, що їх скликують українська коо-перація, товариство «Просвіта», Українське педагогічне товарист-во, «Рідна школа», українські руханково-спортові товариства «Великий луг», українські руханкові товариства «Сокіл» і «Союз українок», і протидіяти такими способами: а) Забороняти наперед зголошені до відома Пана Старости публічні збори. б) Доручити органам публічної безпеки розв’язувати збори, тому що вони наслідком нарад у протикольонізаційних справах, переступають статутовий засяг діяння. в) Попереджувати… , що коли надалі будуть заніматися антикольонізаційними справами на сходинках і загальних зборах ..., влада витягне з того висновки…» [57].
Через три дні Тернопільський воєвода А. Білик видав ще один подібний циркуляр на підставі отриманої від редехівського старости інформації про антиколонізаційну акцію, яку готувала ОУН.
У документі йшлося про те, що члени ОУН повинні зібрати в кожному селі щонайменше по 10 осіб і прийти з ними визначеного дня до повітового міста. Хто має зброю, повинен взяти її з собою. Далі йшлося про те, що повинна бути заорганізована маніфестація біля будинку, де розміщене повітове староство і яка повинна закінчитися піснею «Не дамо землі мазурам». Під час співу – кидати каміння у вікна староства, а на випадок втручання поліції, стріляти, щоб недопустити арештів. У зв’язку з цим воєвода доручив старостам уважно стежити за всякими проявами, які могли б вказувати на спробу організації таких демонстрації і негайно повідомляти його про це [58].
Очевидно, що національні й соціальні протиріччя найгостріше проявлялись у тих населених пунктах, де при недостатній кількості землі у місцевого селянства були створені господарства польських колоністів. У такій ситуації «… поляки, оточені переважно українським населенням, почуваються непевно. Просто тремтять зі страху. Тут частими є не тільки бійки та вибивання вікон, а й підпали польського майна або знищення врожаю перед жнивами» [59].
Напруга у відносинах між українськими селянами і польськими колоністами не зменшувалася до початку Другої світової війни. Так, у березні 1939 р. відбувалися вибори до громадських самоуправ. Спроби польських властей провести своїх ставлеників до гмінних рад у ряді місцевостей краю викликали активний опір місцевого населення. Заворушення селян під час виборів поєднувалися з гострими виступами проти осадників та загродової шляхти, які проводили колонізаторську політику на західноукраїнських землях.
Як бачимо, українські селяни протягом усього міжвоєнного періоду виступали проти насаджуваного польського осадництва. Польські урядові кола, зі свого боку, відповідали жорстокими заходами проти наростаючої хвилі невдоволення, застосовуючи при цьому жорстокі каральні акції. В такій ситуації досягнути порозуміння між прийшлими поляками й українцями було неможливо, оскільки Друга Річ Посполита твердо і послідовно проводила курс на колонізацію українського краю. Винним у такому розвитку

Список использованной литературы:

1. Torzecki Ryszard. Polacy i ukrai?cy. Sprawa ukrai?ska w czasie II wojny ?wjatowej na terenie II Rzeczypospolitej. – S. 11.
2. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 10. – Спр. 1412. – Арк. 24.
3. Мішко Степан. Галичина з Теребовлянщиною під Польщею // Теребовлянщина в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 68.
4. Діло. – 1924. – 14 листопада.
5. Wie? Wo?y?ska. – 1925. – № 12. – S. 9.
6. Революційна боротьба на Тернопільщині (1917 – 1920 рр.): Документи і матеріали. – Тернопіль, 1959. – С. 103.
7. Там само. – С. 117.
8. Боротьба трудящих Волині за визволення з-під гніту панської Польщі і возз’єднання з Радянською Україною. (1921 – 1939 рр.): Збірник документів і матеріалів. – Луцьк, 1957. – Ч. 1. – С. 22.
9. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 146. – Оп. 8. – Спр. 4871. – Арк. 28, 28 зв., 29 зв.
10. Там само. – Ф. 205 ч. т. – Оп. 1. – Спр. 31. – Арк. 1.
11. Grabski W. Uwagi o historji Polskiej. – Warszawa, 1929. – S. 72.
12. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 52. – Спр. 52. – Арк. 3.
13. Rocznik statystyki. – 1924. – S. 258.
14. Діло. – 1924. – 7 серпня.
15. Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. – Львів: Вид-во Львів. університету, 1971. – С. 51.
16. Боротьба трудящих Волині…– С. 33.
17. ДАТО. – Ф. 287. – Оп. 1. – Спр. 36. – Арк. 24 зв.
18. Там само. – Ф. 231. – Оп. 5. – Спр. 1325. – Арк. 40.
19. Діло. – 1924. – 11 грудня.
20. Боротьба трудящих Волині…– С. 22.
21. Діло. – 1924. – 12 грудня.
22. З виступу посла Сергія Хруцького на пленумі сейму // Діло. – 1924. – 14 листопада.
23. Громадський голос. – 1927. – 1 жовтня.
24. Громадський голос. – 1927. – 31 грудня.
25. Громадський голос. – 1928. – 28 вересня.
26. Боротьба трудящих Волині…– С. 149, 152.
27. Громадський голос. – 1927. – 14 травня.
28. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 52. – Спр. 1165. – Арк. 26, 51.
29. Rocznik statystyki. – 1924. – S. 259; – 1925/26. – S. 447; – 1927. – S. 501; – 1928. – S. 498; – 1929. – S. 514.
30. Громадський голос. – 1928. – 25 серпня.
31. Podgorski B Osady wojskowe na terenie szubkowa na Woluniu…– S. 131 – 132.
32. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 171. – Оп. 2. – Спр. 3590. – Арк. 1,3, 4.
33. Там само. – Спр. 390. – Арк. 29.
34. Sabota? ukrai?ski i akcija pacufikacijna. – Warszawa, 1931. – S. 12, 13.
35. Чайковський Данило. Білас і Данилишин. – Ню-Йорк, 1969. – С. 42, 43.
36. Фелінскі М. Українці у відроджувальній Польщі. – Львів, 1931. – С. 113.
37. ДАІФО. – Ф. 68. – Оп. 2. – Спр. 155. – Арк. 75.
38. Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні у 1919 – 1939 рр. – С. 118.
39. Діло. – 1930. – 21 вересня.
40. Васюта І. К. Селянський рух на Західній Україні в 1919 – 1939 рр. – С. 121.
41. Бережанщина в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 178.
42. Бережанщина в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 69, 71.
43. Луб’янецький Павло, Процик Нестор. Гнилички – село, що не скорилося ворогові // Підволочиська земля в спогадах емігрантів. – Тернопіль, 1993. – С. 29, 30, 40.
44. Sabota? ukrai?ski i akcija pacufikacijna. – Warszawa, 1931. – S. 14, 15.
45. Ukrai?cy // Sprawy narodowo?ciowe. – 1931. № 1. – S. 87.
46. Мацьків Володимир. Пацифікація в Тернопільщині // Шляхами Золотого Поділля. Регіональний збірник Тернопільщини. – Філадельфія, 1983. – Т. ІІ. – С. 112; Тимуляк Василь. Тернопіль у боротьбі за державність // Шляхами Золотого Поділля. – Т. ІІІ. – С. 92.
47. ДАІФО. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 747. – Арк. 22.
48. Бережанщина в спогадах емігрантів. – С. 181.
49. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 1554. – Арк. 1, 2, 3.
50. Там само. – Спр. 1555. – Арк. 1.
51. Стефанович Богдан. Село Шутроминці // Чортківська округа: Історично-мемуарний збірник. – Нью-Йорк – Сідней – Торонто, 1974. – С. 856 – 858.
52. ДАТО. – Ф. 277. – Оп. 1. – Спр. 356. – Арк. 1.
53. Там само. – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 1556. – Арк. 3; Спр. 1557. – Арк. 3; – Спр. 3032. – Арк. 3; – Ф. 10. – Оп. 1. – Спр. 126. – Арк. 1; – Ф. 282. –– Оп. 1. – Спр. 521. – Арк. 1.
54. Там само. – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 3032. – Арк. 3.
55. Мельник Богдан. «Зборівські вісті» // Зборівщина. Над берега-ми Серету, Стрипи і Золотої Липи. – Торонто – Нью-Йорк – Париж – Сидней. – 1985. С. 303.
56. Свобода. – 1936. – 2 жовтня.
57. Книш Зіновій. З таємних документів польської окупації Захі-дної України. – Торонто, 1983. – С. 136. Бесплатно скачать реферат "Аграрне осадництво у Західній Україні" в полном объеме