Реферат: М.С. Хрущов

Водночас з лінією на десталінізацію М. Хрущов стимулював появу постанови ЦК КПРС від 30 червня 1953 р. «Про подолання культу особи та його наслідків», яка повинна була нейтралізувати руйнівний ефект його «закритої доповіді» на ХХ з’їзді КПРС. У СРСР переслідували тих, хто вимагав послідовності у викритті злочинів режиму. Розпочалися антицерковна кампанія, цькування літераторів, спроби у брутальний спосіб «повчати» творчу інтелігенцію. З його відома були придушені табірні повстання проти жорстких умов ув’язнення у 1953–54 рр., у яких брали участь політв’язні, колишні військові. Відбувся розстріл незадоволеного умовами життя мирного населення у Новочеркаську (1962 р.). Жорстокими методами утримувалася єдність «соціалістичного табору» (придушення угорської революції 1956 р. тощо).
М. Хрущов був ініціатором освоєння цілинних земель, перебудови управління промисловістю й сільським господарством (поділ парторганізацій на сільські й промислові), обмеження деяких привілеїв номенклатури. Однак його починання або не мали успіху і викликали невдоволення (наприклад, примусові посіви кукурудзи у несприятливих для цього регіонах), або з самого початку несли в собі непослідовність і навіть елементи реформаторського авантюризму. Під його тиском ХХII з’їзд КПРС (1961 р.) прийняв Програму партії, яка проголосила утопічну ідею побудови комунізму в СРСР за 20 років. Поступово почав складатися потворний культ самого М. Хрущова, який з березня 1958 р. за сумісництвом очолював РМ СРСР. Використовуючи непослідовність у його діях, а також зважаючи на невдоволення населення, оточення почало планомірну роботу щодо усунення М. Хрущова від влади.
Це сталося на жовтневому (1964 р.) Пленумі ЦК КПРС. Після цього і до кінця життя М. Хрущов фактично був ізольований на дачі під Москвою. Помер 11 вересня 1971 р.
14 жовтня 1964 року на пленумі ЦК КПРС його учасники одноголосно увільнили Микиту Сергійовича Хрущова від обов’язків Першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів Союзу РСР. Але це була тільки формальність, завершення справжнього двірцевого перевороту.
Натхненниками і організаторами державно-партійної змови проти Хрущова були члени Президії ЦК КПРС Леонід Брежнєв і Микола Підгорний. Третьою дійовою особою став перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест. Він вів своєрідний щоденник заколоту. Вперше Шелест дізнався від Брежнєва про намір “скинути Микиту” 3 липня 1964 року. Поступово у змову втягувалися все нові і нові партійні і державні діячі, члени ЦК КПРС. Міністр оборони Родіон Малиновський і його перший заступник Андрій Гречко заявили про невтручання армії у внутріполітичні справи країни. Натомість голова КДБ Володимир Семичастний став безпосереднім учасником цієї змови. Забігаючи наперед, зазначимо, що Брежнєв, прийшовши до влади, згодом усунув від керівних посад кількох найактивніших учасників “жовтневого перевороту”, зокрема Шелеста і Семичастного...
Звинувачення проти Хрущова зводилися до його волюнтаризму, невиправданого реформаторства, культу особи, грубого поводження з кадрами. І загальна ситуація в країні складалася не на користь Микити Сергійовича. Люди були злі на Микиту. Від “Москви до самих до околиць” країну засівали кукурудзою. До “королеви полів” долучився “цар-горох”. Почалися перебої з хлібом, і він був наполовину з горохом. Білий хліб і булочки стали делікатесом. Їх видавали поштучно лише хворим людям...
Після пленуму вже у статусі пенсіонера Хрущов промовив крізь сльози: “Якщо мене змогли зняти без кровопролиття, значить я жив і працював недаремно...” Всі розуміли, що він хотів цим сказати. Тирана Сталіна дехто і після смерті боявся.
Хрущова спровадили на пенсію у 70 років. Ще сім років, до своєї смерті у 1971 році, він, невиїзний, провів у своєрідному засланні, на своїй підмосковній дачі. Там Микита Сергійович надиктовував свої мемуари. Партійна верхівка дуже не хотіла появи цих спогадів. На засіданні парткомісії хтось кинув репліку: “Ви ж самі заразилися від Сталіна...” На це Хрущов відповів: “Я від Сталіна заразився, але я від Сталіна зцілився... На відміну від вас...”
На пенсії він мав досить часу, щоб читати і критично оглядати своє життя. Мабуть, найбільше його мучила совість за цькування тих письменників, художників, композиторів, творчість яких не вкладалася у звичні рамки соціалістичного реалізму. Нагадаємо, що саме Хрущов дав добро на друкування твору Солженіцина “Один день Івана Денисовича”. Інша доля спіткала роман Бориса Пастернака “Доктор Живаго”. Хрущов у своїх мемуарах зізнався, що не читав цього роману. Поклався на довідку Суслова. Але і Суслов його не читав... Прочитавши вже на пенсії “Доктора Живаго”, Хрущов скаже: “Нічого антирадянського, треба було друкувати...”
В останні роки свого життя Хрущов від щирого серця просив пробачення у багатьох відомих письменників і художників, яких він свого часу образив. І насамперед у скульптора Ернста Нєізвєстного. За іронією долі саме він став автором надгробного пам’ятника на могилі Хрущова. Одна половина пам’ятника білого кольору, інша - чорного. Такою була ця суперечлива постать історії...

Список использованной литературы:

1. О.І.Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф.Котляр та ін.; під ред. В.А.Смолія, Історія України: нове бачення - К., Альтернатива, 1997 – 424с.
2. O. Субтельний: Історія України, переклад з англ. Ю.Шевчука під ред. Ю.Г.Медюка – Київ, Либідь, 1991.
3. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – 568с. (Гаудеамус).
4. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1996. – 616с. Бесплатно скачать реферат "М.С. Хрущов" в полном объеме