Реферат: Селянські виступи під проводом У.Кармелюка

Протягом першої половини XIX ст. селяни Східної Галичини, незважаючи на суворі покарання (серед них і 3-річну каторгу), вдавалися до втеч, яких протягом 1811-1848 pp. було зафіксовано майже 14 тис. Напередодні революції 1848 р. в селах Галичини пустувало 5 % селянських наділів. Селяни відмовлялися сплачувати державні податки, ухилялися від 14-річної рекрутчини. На початку 40-х років, за ініціативою духівництва, у Східній Галичині розпочався рух за тверезість. Від самого початку це був рух антифеодального спрямування.
На Закарпатті протягом першої половини XIX ст. відбулося 15 селянських виступів. Особливим розмахом характеризувалися так звані «холерні бунти» 1831 р. Найактивнішу участь у них взяли селяни Ужанської та Березької жуп. Вони громили маєтки, убивали поміщиків та їхніх адміністраторів. У 1836 р. набуло великого розмаху повстання на Мукачивщині, яке охопило 44 села.
Яскравим виступом у Буковинському краї стало повстання селян у Русько-Довгопільській дільниці в 1843-1844 pp. Його очолив виходець із кріпацької сім'ї Лук'ян Кобилиця, який народився в с. Путила-Сторонець (нині смт Путила Чернівецької обл.). Протягом багатьох років селяни скаржилися в державні установи на утиски поміщиків. Однак влада була бездіяльною. Тоді в 1843 р. селяни 22 громад відмовилися виконувати панщину, розгромили ряд маєтків, оголосили ліси й пасовища своєю власністю, вимагали переведення в стан державних селян. Проте в березні 1844 р. повстання було придушене урядовими військами. 240 заарештованих нещадно побили киями та різками.
Найбільше селянське повстання охопило Галичину в лютому 1846 р. Воно спричинилося національно-визвольним повстанням польської шляхти, яке розпочалося в Західній Галичині. Проте українські селяни не підтримали поляків, оскільки не хотіли відновлення польської держави, а піднялися самі на антифеодальнє повстання. Воно охопило майже 250 сіл Західної та Східної Галичини.
За кілька днів селяни розгромили 474 панські господарства, убили 728 поміщиків, управителів, шляхтичів, відмовлялися відробляти панщину. Переслідуючи шляхту, повстанці намагалися навіть здобути штурмом містечко Бірчу. Щоб придушити виступ, властям довелося вводити війська в понад 100 сіл.
У Прикарпатті продовжувався рух опришків. їхні загони громили панські двори й державні маєтки, розправлялися із сільськими багатіями та корчмарями. Найбільшого розмаху їхні напади досягли в 1810-1825 pp. А загалом протягом першої половини XIX ст. в Галичині, Закарпатті й Буковині діяло 50 загонів опришків. Найбільшої слави здобув загін Мирона Штоли (Штолюка). У ньому було понад ЗО чоловік, а діяв загін у районі Косова, Вижниці й Кутів. У 1829 р. Мирон Штола був схоплений і разом зі своїми побратимами Козиком і Циганом страчений у Вижниці.
Активні репресії проти опришків ослабили їхній рух. Проте повністю подолати його вдалося лише в другій половині XIX ст. Останнього ватажка опришків Драгирука (Бордюка) прилюдно стратили в Коломиї в 1878 р.

Бесплатно скачать реферат "Селянські виступи під проводом У.Кармелюка" в полном объеме