Реферат: Валуєвський циркуляр 1863 року

Власне, не так бунт, як прохання. Наприкінці липня того ж 1863 р. професор історії Микола Костомаров звернувся до міністра Валуєва з листом, у якому скаржився на те, що його позбавляють можливості публічно висловитися на свій захист. Газета «Московские новости», відома своєю шовіністичною агресивністю, запідозрила історика в солідарності з польськими бунтівниками. А все через намір Костомарова видавати книги наукового характеру — українською мовою! Тією самою, яка й мовою не є і яка самим українцям, сказано, «без надобности»...
Відповісти ж своїм опонентам зі сторінок тих же «Московских ведомостей» Миколі Івановичу редакція не вважала за потрібне. Ось він і взявся нагадати П.Валуєву про свободу слова, про зафіксоване в цензурних постановах «право (обличенного) печатать свое оправдание в том же издании» — з тим, щоб міністр втрутився... зобов’язав редакцію...
Але Костомаров благав міністра не тільки, щоб той посприяв публікації його спростування. Він намагався взяти під захист і саме українське книговидання, переконати Валуєва, що коли у світ виходить наукова книжка українською мовою, то в цьому зовсім не обов’язково шукати злого умислу «лиц польской национальности»... Лист Костомарова, написаний начебто з приватного приводу, набирає несподіваного характеру: у заключній його частині автор, колишній кирило-мефодіївець, виступає як адвокат українства! «Нет такого постановления, которое бы лишало возможности невинную по мыслям книгу явиться в печати единственно потому, что она написана на том или ином языке или наречии, — переконує Костомаров міністра. — Умоляю Ваше Высокопревосходительство отстранить от вопроса об издании книг научного содержания на малорусском языке бездоказательные и крайне оскорбительные для всех, имеющих честь принадлежать к малорусскому племени (курсив мій. — В.П. ), подозрения в солидарности с какими-либо вредными замыслами святого дела народного образования...».
На що сподівався Микола Костомаров? Адже він просив Валуєва, щоб той, по суті, відмовився від власного циркуляра... Професор ризикував, адже йому могли нагадати про участь у Кирило-Мефодіївському братстві, про саратовське заслання...
І нагадали. Валуєв запросив Костомарова до себе на дачу для розмови. Все було обставлено цілком дипломатично. «Его Высокоблагородию Н.И.Костомарову...», «Министр Внутренних дел имеет честь покорнейше просить Николая Ивановича Костомарова пожаловать к нему на дачу в воскресенье 28 сего июля в час пополудни...». Про результат розмови на дачі повідомляє довідка: «Г.Костомарову лично объявлено г. Министром, как следует ему поступать в подобных обстоятельствах»...
До честі Костомарова слід сказати, що він так і «не покаявся»; якщо й притих, то не назовсім. Принаймні, і пізніше, в 1870 рр., він знову виступатиме на захист прав української мови...
А тоді, в 1863-му, його голос прозвучав, як крик відчаю вченого й інтелігента, який чимало зробив для того, щоб Україна з її історією й культурою не зникла, як Атлантида... Пишучи листа Валуєву, Костомаров відчував, бачив, що короткочасна «відлига», яка настала була для українства після смерті Миколи I, уже закінчилася. Припинив існування журнал «Основа», пригасла справа з організацією українських недільних шкіл, у середовищі «шістдесятників» з’явилися настрої зневіри, а П.Куліш узагалі подасться до Варшави, щоб служити в царській адміністрації...
Тим ціннішим був цей майже самотній голос людини, яка служила справедливості та істині...

Бесплатно скачать реферат "Валуєвський циркуляр 1863 року" в полном объеме