Реферат: Іван Нечуй-Левицький (1838—1918)

Іван Семенович Нечуй-Левицький — видатний український прозаїк другої половини XIX ст., який відкрив нову сторінку в розвитку української прози, створив класичні зразки психологічної соціально-побутової повісті й оповідання.
Народився 25 листопада в м. Стеблеві (тепер Корсунь-Шевченківського району на Черкащині) у родині священика. Початкову освіту Іван Левицький здобув у духовному училищі при Богуславському монастирі, до якого вступив 1847 року. В автобіографії він писав, що наука була «суха, мертва та абстрактна». Після шестирічного навчання в бурсі Іван Семенович вступив до Київської духовної семінарії, де з захопленням читає художню літературу, зокрема твори Шевченка, Пушкіна, Гоголя та інших письменників. Навчаючись у семінарії, майбутній письменник вивчив французьку мову й ознайомився з творами Сервантеса, Данте, Шатобріана. Закінчивши духовну семінарію, він деякий час живе дома, вивчає німецьку мову, згодом почав учителювати в Богуславському духовному училищі. З 1861 року навчається в Київській духовній академії, де багато працює над самоосвітою, читає журнали «Современник», «Русское слово», «Основу» — єдиний в усій імперії український журнал. Іван Семенович зазначав у автобіографії, що «Основа» та «Кобзар» Шевченка навели його на думку, що треба писати по-українськи. Успішно закінчивши духовну академію зі званням магістра богослов’я, Левицький порушив родинну традицію і служителем церкви не став. Він задовольняється скромною професією вчителя, викладає словесність у Полтавській духовній семінарії.
Перший твір письменника — повість «Дві московки». Вона була надрукована 1868 року у Львівському журналі «Правда», де пізніше з’явилися й інші твори І. Нечуя, як назвав себе письменник. Це був час, коли діяв неймовірно жорстокий циркуляр царського міністра Валуєва про заборону не лише писати, але й розмовляти українською мовою. Розуміючи, що йому не втриматись у духовній семінарії, якщо буде писати рідною мовою, Нечуй-Левицький домагається призначення в жіночу гімназію м. Каліш, де стає викладачем російської мови та літератури, історії, географії. Згодом його було переведено вчителювати до Седлецької жіночої гімназії. Відстоюючи інтереси народу, Іван Семенович виступав за соціальні й національні права українців, читав власні твори гімназисткам, що було дуже небезпечно навіть на околиці «тюрми народів». Роки педагогічної діяльності в Каліші й Седлеці були для Нечуя-Левицького періодом творчого піднесення. Тут були написані оповідання «Рибалка Панас Круть», повість «Причепа», перші розділи роману «Хмари». У 1872 р. у Києві виходять «Повісті І. Нечуя».

Список использованной литературы:

1. Власенко В. Художня майстерність І. Нечуя-Левицького. — К.: Рад. школа, 1969.
2. Іванченко Р. Т. Іван Нечуй-Левицький: Нарис життя і творчості. — К.: Дніпро, 1980.
3. Історія української літератури: У 2 т. — Т. 1 — К., 1987.
4. Крутікова Н. Є. Творчість І. Нечуя-Левицького. Статті та матеріали. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961.
5. Матеріали до вивчення історії української літератури:
У 5 т. — Т. 3. — К., 1960.
6. Походзіло М. І. Нечуй-Левицький: Літературний портрет. — К.: Дніпро, 1966. Бесплатно скачать реферат "Іван Нечуй-Левицький (1838—1918)" в полном объеме