Реферат: Розвиток геральдики України

Герб - це умовне зображення, що є символом і відмінним знаком держави, своєрідним художньо-графічним паспортом землі, міста, роду чи окремої особи. Старовинні герби українських міст красномовно нагадують про їхнє багате минуле, традиції, котрі пережили віки. Герби відносять до такого типу історичних пам'яток, у яких в символічній формі, з використанням спеціальної знакової системи або стилізованих елементів розкриваються реальні події та явища, що доносять до нас відомості з минулого України. Походження гербів губиться в плині часу. Їх прототипами були зображення різноманітних тотемів і тамг, що в сиву давнину відігравали роль родових символів і знаків.
На теренах України гербоподібні символи зустрічаються уже в останні століття до нашої ери. Пізніше на основі родових знаків сформувалися геральдичні символи Київської держави. Найдавнішою відомою князівською емблемою, з тих що використовувалися в Київській Русі, є зображення у вигляді літери "Ш" на печатці Святослава Ігоревича. Більшість дослідників української символіки вважає за обов'язок відзначити, що термін "тризуб" увів до вжитку ще у XVІІІст. російський історик Карамзін. Деякі дослідники вважають цей знак символом Трійці - триєдиності світу, що згодом, після прийняття християнства, почав набувати християнського трактування. Існують інші пояснення тризуба, тому марно перераховувати десятки і сотні гіпотез, кожна з яких має свої сильні та слабкі сторони.
Археологічні знахідки свідчать, що зображення тризуба у різних видах зустрічаються на дуже багатьох предметах часів Київської Русі. В усіх випадках маємо справу із знаком одного типу, який використовувався на монетах, будівельній цеглі, зброї, металевих та ювелірних виробах, в мініатюрах рукописних книг. Тризуб, котрий поширений на величезній території - від стін Херсонеса (Севастополь) на півдні до Чернігова на півночі - є німим свідком, який немовби розповідає про те, що український народ споконвіку живе на цій території, що кордони його земель зовні виразні і певні, а знак тризуба немов би стоїть на їх сторожі[4].
Розпад Київської Русі на окремі удільні князівства, що був узаконений Любецьким з'їздом князів 1097р., поклав початок формуванню історичних українських земель. Найбільше державне утворення періоду політичної роздробленості - Галицько-Волинське князівство - охопило територію від Карпатських гір на південному заході до річки Случ на північному сході, від Дунаю на півдні до Прип`яті на півночі. Тут почалося формування пізніших земель: Галичини, Волині, Буковини і Поділля. Територія Лівобережжя увійшла до складу двох князівств - Переяславського і Чернігово-Сіверського. Середнє Подніпров`я належало до Київського князівства. Невідомо, чи існували в той час власні символи найдавніших міст України, таких як Київ, Чернігів або Любеч. Цей етап в історії вітчизняної геральдики прийнято називати догеральдичним періодом. Наступний етап становлення і розвитку українських геральдичних символів відносять до так званого ранньогеральдичного періоду, який пов'язаний з перебуванням України у складі Великого князівства Литовського.
Деякий час зберігалися не лише старі звичаї, але й територіальний поділ (Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське, Стародубське, Волинське і Подільське князівства) з однією лише різницею - княжі престоли зайняли литовські намісники, які часто приймали православну віру, знали мову місцевого населення[2].
В цей період територія України починає зазнавати різноманітних іноземних впливів, що з точки зору геральдики часто мало визначальний характер на формування символіки того чи іншого регіону. Завдяки поширенню на схід німецьких колоній ремісників і торговців на території українських земель, які перебували в складі Польського королівства, почало використовуватися магдебурзьке право.
Цей юридичний акт, котрий отримав свою назву від німецького міста Магдебург, де він був застосований вперше, мав велике значення для поселення - насамперед, воно отримувало статус міста, право на самоврядування, власний суд, проведення ярмарків і зменшення або повне скасування податків, спорудження укріплень та ряд інших привілеїв, серед яких було надання власного герба і печатки. Герб міста зображувався в кольорі на спеціальному сувої; він також розміщувався на ратуші і міській брамі. Першим з українських міст магдебурзьке право отримали: Санок (1339р.), Львів (1356р.), Кам'янець-Подільський (1374р.), Луцьк (1432р.), Смотрич (1448р.), Київ (1497р.). Після Кревської унії 1385р., яка поклала початок процесу об'єднання Великого князівства Литовського та Польського королівства і який завершився утворенням єдиної держави - Речі Посполитої, в литовських та українських феодалів стали з'являтися польські герби. Так звані "надавані" герби отримувалися від короля і часто містили геральдичні символи, не пов'язані з місцевою історією, як-от: зірки, зброю, різного роду хрести. Інколи владою затверджувалися так звані "довільні" герби - ті, що використовувалися з давніх часів. Ці герби характеризуються більшою конкретикою у висвітленні місцевих особливостей - так, поєднання півмісяця і хреста могло означати боротьбу християн з мусульманами, зображення фортечного муру означало наявність у місті своєї влади, фігури святих символізували покровителів міста.

Список использованной литературы:

1. Замлинський В. Геральдика України // Україна ., 1992 р., № 14.
2. Арцеховський А.В. Коротков Ю.Н. Герб//Большая советская енцеклопедыя.Т.6 ст.348-350.
3. Бабенко А.Г.До пит. Емблематики міст// Історичні джерела та їх використання. К.1971.
4. Коротков Ю.Н., Геральдика // БСС., том 6. с. 342 – 359. Бесплатно скачать реферат "Розвиток геральдики України" в полном объеме