Реферат: Розвиток шлюбно-сімейного права в Київській Русі

Розвиток правової системи України, як і будь-якої держави, потребує глибокого вивчення та осмислення історичного досвіду. Повною мірою це стосується й шлюбно-сімейних відносин.

Без цього незрозумілими залишаються існуючі до сьогодні, поряд з офіційною реєстрацією шлюбу, традиції вінчання в церкві та святкування весілля, яке супроводжується своєрідними обрядами, звичаями.

Виникає питання: якщо ці явища не закріплені в законі, то чому вони виникли і, більше того, закріпилися в свідомості людей і в силу чого продовжують побутувати в суспільстві ? Як на мене, відповідь на це питання слід шукати в історії нашого народу, в історії українського шлюбу та сім’ї. І в даній роботі, не претендуючи на вичерпність, я спробую зробити це.

Як зазначалося в “Повісті временних літ”, союзи племен, що увійшли до складу Київської Русі, мали “обичаї свої, закони батьків своїх і перекази”. Це повною мірою стосується й шлюбно-сімейних відносин.

На території дохристиянської Русі не було єдиного способу укладання шлюбу. Існували щонайменше три форми цього союзу: викрадення, купівля та приведення нареченої. Зупинимося детальніше на кожній з них.

Один з найпоширеніших - викрадення нареченої (умичка, умикання), що підтверджується наявністю різного роду обрядів і церемоній, які збереглися до нашого часу. Так, у деяких селах України кращі друзі нареченого викрадають його дружину під час весілля і повертають її за гроші або пляшку горілки.

Другою формою укладання шлюбу у східних слов’ян була купівля нареченої. Те, що такий спосіб використовувався в Київській державі, доводить існування відповідних місцевих обрядів у сучасній Україні.

Наприклад, у селі Уладівка Вінницької області діє звичай: наречений з ріднею та друзями приходять до воріт своєї майбутньої дружини і починають торг (так званий “викуп”), предметом якого є наречена. Коли ціну узгоджено, представники нареченої, яким було доручено викуп, відчиняють ворота і впускають гостей. Наречена при цьому виходить з хати подивитися, кому її продали.

Згідно з текстом літопису, на теренах Київської Русі існувала й інша форма укладення шлюбу, яка отримала назву “приведення ”. Дівчата, які видавались заміж шляхом приведення, називались “водимими” дружинами. Князь Володимир Великий, за свідченням літописця, до прийняття християнства мав п’ять “водимих” дружин, що й відрізняло їх від інших наложниць.

Стосовно припинення шлюбу в дофеодальний період Київської Русі (IХ–X ст.), то він розривався як з волі чоловіка, так і за згодою двох сторін. Устав Ярослава, наприклад, свідчить, що чоловіки могли розривати шлюб з жінкою через її жіночі та інші хвороби.

Характерною особливістю руського права ІХ-Х ст. було те, що дружина після смерті чоловіка мусила слідувати за ним в загробне життя, закінчуючи життя самогубством.

Список использованной литературы:

1. Юшков С. В. Общественно-политический строй Киевского государства. - М.: Госполитиздат, 1949.
2. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут, 2001. Бесплатно скачать реферат "Розвиток шлюбно-сімейного права в Київській Русі" в полном объеме