Реферат: Земельне та аграрне право

Проголошена Земельним кодексом можливість існування приватної власності на землі природно-заповідного фонду, оздоровчого і рекреаційного призначення, а також землі лісового і водного фондів вже тепер, без встановлення спеціальних правил та механізму приватизації, державного контролю за її проведенням, фактично призводить до грубих зловживань у цій важливій сфері земельних і екологічних відносин, що згубно позначається і далі позначатиметься на безцінному суспільному і національному багатстві України.
Неповно врегульована Земельним кодексом відповідальність за його порушення.
Нарешті, є декілька концептуальних проблем, які потребують їх обговорення та законодавчого вирішення.

Перша з них полягає у необхідності введення до всіх кодексів, у тому числі і Земельного, розділів стосовно понятійного (термінологічного) апарату. Слід відзначити, що останніми роками у більшості законів України є розділи, підрозділи або окремі статті, присвячені визначенню базових (ключових) понять, що значно збагачує ці закони, полегшує застосування їхніх норм. Чомусь це важливе правило не переноситься на кодекси.
Юридичній термінології Земельного кодексу слід надати більшої повноти та визначеності.

При цьому треба мати на увазі два різновиди цієї визначеності: 1) введення до кодексу окремого (першого) розділу, який би називався "Основні поняття та терміни" і 2) визначення спеціальних понять у подальшому змісті кодексу.

У зазначеному розділі доцільно, зокрема, дати визначення таких юридично різних понять, як земля, землі, земельні ділянки, ґрунти. В Земельному кодексі вони вживаються не завжди адекватно їхньому юридичному змісту. У цьому розділі важливо подати і визначення таких основних (генеральних) понять, як "земельні відносини", "раціональне використання земель"; "суб’єкти земельних відносин"; "об’єкти земельних відносин".

З цих ключових базових понять у Земельному кодексі є лише визначення поняття земельних відносин (ст.2), і то зроблено це з неповним розкриттям його змісту. Адже земельні відносини це – не лише відносини "щодо володіння користування і розпорядження землею", а ще й відносини з приводу розподілу, раціонального використання, охорони земель; управління в галузі використання і охорони земель; відповідні охоронні відносини. Тобто земельні відносини, як це добре видно і з самого змісту Кодексу, це не лише відносини земельної власності, а й відносини в сфері землевикористання, охорони земель, управління, відповідальності.

Визначення спеціальних понять бажано давати в усіх статтях Земельного кодексу, які цього потребують. В ньому це зроблено частково. Це стосується визначення понять категорії земель, нових правових інститутів, охорони земель тощо.

Окремі з них, наприклад визначення поняття земель сільськогосподарського призначення, потребують, на мій погляд, юридичної корекції. Зокрема, слід говорити не про землі, "надані" або "призначені" для потреб сільського господарства (ст.22), а про землі, "придатні" для цих потреб за їхніми природними властивостями.

Концептуально дуже важливою, як з теоретичних засад, так і з огляду практичної доцільності, є проблема повноти змісту Земельного кодексу. Видається, що з обох цих позицій найдосконалішою була б ситуація, коли б Земельний кодекс увібрав у свій зміст усі земельно-правові норми і не мав би відсильних норм.

Значна кількість останніх у ЗК, зокрема в ст.33, 35. 45, 46.49, 52, 53, 57, 61, 62, 65, 77, 93, 95, 112-115, 133, 137. 170, 180, 185, 186, 188, 204, 206 засвідчує структурну недосконалість Кодексу та практичну складність його застосування.

Не слід боятися того, що Земельний кодекс буде об’ємним: зосередженість у самому Кодексі основної маси положень про оренду земель, плату за землі, заставу земель, як і багатьох інших, яких віднесено до регламентації поточним законодавством, лише сприятиме стабільності земельного законодавства і спрощеності механізму його застосування.

Земельний кодекс України 2001 р. – важливий чинник у процесі радикального реформування земельних відносин, особливо на селі. З огляду його юридичної досконалості він потребує значного поліпшення. Окрім тих причин його вад (більшість з яких могла би бути легко усунута), про які вже йшлося, доводиться говорити і ще про одну: про юридичний професіоналізм народних депутатів (і це стосується не лише Земельного, а й інших кодексів).

Видається елементарною є вимога про те, що більшість народних депутатів, тобто тих, хто йде до Верховної Ради з головною метою – розробляти, обговорювати і ухвалювати закони (кодекси кодекси), повинні мати вищу юридичну освіту, проте це не закладено у виборчому законодавстві і не є профілюючим у практиці проведення виборів до Верховної Ради.

Вважаємо, що поки ситуація не зміниться, ми матитемо недосконалі кодекси і інші закони. Загальновідомо, що, на превеликий жаль, суспільно знецінюється висока роль Закону. Прийняті закони масово не виконуються. Такого ще ніколи не було. А це позначається на суспільній поведінці людини, яка втрачає віру в соціальну справедливість і правову державу. Цього теж не повинно бути. – Істина!

Список использованной литературы:

1. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №3-4.
2. Титова Н. Землі як об’єкт правового регулювання // Право України. – 1998. – №4.
3. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №39. Бесплатно скачать реферат "Земельне та аграрне право" в полном объеме