Реферат: Регіональна політична еліта у час виборчої кампанії

Будь-яке суспільство значною мірою завдячує своїм існуванням і розвитком еліті. Формування національної еліти, як показує реальність і стверджують науковці, відбувається завдяки зовнішнім і внутрішнім факторам.

Процес елітотворення проходить певні стадії, кожна з яких має свої специфічні ознаки. На нього впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники.

Поряд з процесом формування й становлення елітарних структур загальнодержавного масштабу сучасної України, проходить не менш цікавий процес становлення й формування регіональної еліти. Ю. Бурімейко й А. Рибак вважають регіональною елітою таку “соціальну групу, що представляє як адміністративно-управлінські органи регіону, так і політичні, суспільні й громадські організації, діяльність яких суттєво впливає на соціально-економічний та науково-технічний розвиток регіону” [1, с. 50].

Отже, якщо дотримуватися даного визначення, регіональна політична еліта мала б складатися з голів і заступників обласних, міських, районних, селищних та сільських рад, депутатів цих рад, керівників управлінь і відділів місцевих держадміністрацій, лідерів політичних партій і голів політичних, суспільних та громадських організацій.

На наш погляд, відчутний вплив на політичні процеси в регіоні здійснюють також депутати Верховної Ради України від цього регіону, керівники фракцій і постійних депутатських комісій обласних рад та міської (обласний центр) ради, а також керівники найбільш впливових у регіоні ЗМІ.

Вищенаведене визначення включає вказані нами категорії, але не в повній мірі. Тому ми будемо керуватися розширеним визначенням феномена “регіональна політична еліта”, за яким це особи, які здатні впливати на процес прийняття політичних рішень у регіоні.

У кожному регіоні формується власна політична еліта, яка функціонально відповідає всім критеріям елітарної сутності, але обмежена територіальними рамками. Хоча регіональна еліта не завжди є складовою частиною власне державної еліти, проте є тим фундаментом, на котрому зводиться велична споруда загальнонаціональної еліти.

Саме завдяки підтримці з боку місцевих елітарних структур може в повній мірі реалізувати себе центр. Крім того, регіональна політична еліта, її лідери й структурні підрозділи живлять загальнонаціональну еліту, є для неї джерельною базою як з точки зору кадрових вживлянь, так і з точки зору ідейних ін’єкцій.

Проблем як у творенні елітарних інститутів, так і у взаємостосунках між групами еліт, зокрема між центральними й регіональними, існує багато. Серед них, як зазначає А. Савков, “слабо розвинена система підготовки елітних адміністраторів; досить часто вирішальне значення щодо призначення на посаду мають особисті зв’язки, а не професійні якості” [5, с. 128].

Ще одна із сучасних значимих ознак формування української політичної еліти така: політичні лідери, депутати, керівники державних органів тісно пов’язані з бізнесом, чи приходять з нього, або ж починають займатися на певному етапі політичної діяльності власним бізнесом, “виступаючи у ролі підприємців, гравців економічного поля” [3, с. 312].

Це стосується і значимих фігур українського істеблішменту, і осіб, які займають провідні посади в політичних, економічних і владних інституціях регіонів.

Такий стан справ дає певні підстави В. Полохала стверджувати, що в українській політиці зараз домінують тіньові форми узгодження й ухвалення рішень елітними групами за умов панування на всіх рівнях владної ієрархії клієнтальних, неформальних, закритих для суспільства стосунків. А це означає, що відбулося повне зрощення підприємництва й влади, а саме владарювання перетворилося на прибутковий і досить безпечний бізнес [4, с. 5].

З цього приводу в дослідженні, проведеному Інститутом соціології НАН України разом з фондом Еберга, авторами якого були М. Шульга, О. Потєхін, М. Бойко, О. Парахонська та Т. Шульга, знаходимо різко негативну характеристику національної еліти, яка “розуміє тимчасовий характер володіння владою і використовує владу тільки для свого власного збагачення, усвідомлюючи, що її діяльність, спрямована на власний добробут, знищує економіку і соціальну сферу суспільства, ставить під загрозу саме існування держави і суспільства” [6, с. 20]. При цьому саме поняття (термін) „еліта” авторами названого аналізу не заперечується.

Список использованной литературы:

1. Бурімейко Ю., Рибак А. Актуальні аспекти формування регіональної політичної еліти // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць Укр. Академії державного управління при Президентові України. Одеський філіал. Випуск ІІ. Одеса: Аспропринт, 1999. С. 50–55.
2. Кабачинська С. Реванш // Дзеркало тижня. 2002. № 14. С. 3.
3. Коробов В. Між державою і ринком: трансформація регіональної економічної еліти в умовах перехідного суспільства (соціальні статуси, ролі і економічна поведінка) // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць Укр. Академії державного управління при Президентові України. Одеський філіал. Випуск ІІ. Одеса: Аспропринт, 1999. С. 312–316.
4. Полохало В. Структурування політичних еліт в процесі виборчих компаній в Україні і Росії: порівняльний аналіз // Політична думка. 1999. № 3. С. 3–7.
5. Савков А. Формування та розвиток політичної еліти в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць Укр. Академії державного управління при Президентові України. Одеський філіал. Випуск ІІ. Одеса: Аспропринт, 1999. С. 124–128.
Якубовський О. Регіональна політико-адміністративна еліта: досвід та актуальні проблеми методології досліджень // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць Укр. Академії державного управління при Президентові України. Одеський філіал. Випуск ІІ. Одеса: Аспропринт, 1999. С. 20. Бесплатно скачать реферат "Регіональна політична еліта у час виборчої кампанії" в полном объеме