Реферат: Національна ідея, нація, націоналізм

Теоретична думка Європи була одностайною: «кожен народ має свій особливий спосіб бачити й відчувати, який формує його характер, і у всіх народів цей характер змінюється або раптово, або поступово, в залежності від раптових або непомітних змін, що відбуваються у формі їх правління та, отже, в суспільному вихованні».

Той «дух народу» існує в масштабах сім'ї, роду, племені, а коли стає політично-духовною системою – набирає характеру загального, національного. І коли в одних випадках він набуває реального буття завдяки існуванню держави, то в інших сам стає могутньою енергією творення держави. За концепцією поборників марксизму-ленінізму, що фактично відкидали національну проблему, нації формуються лише за капіталізму й зникнуть разом з ним.

«Хибність цього погляду, – зазначає В.Лісовий, полягає в тому, що процес націєстановлення, скажімо, в Європі розпочався ще до появи капіталізму». Є ще одна догма, яка міцно тримається до нашого часу: що націоналізм – це тільки зло, інструмент політики сепаратистів, та що в «націоналізмі й космополітизмі зміщуються поняття соціальних інтересів і духовних цінностей.

Пріоритет прав людини над державними, національними, класовими інтересами (отже: над правами... інших людей, суспільства! – П.К) – непорушна вимога будь-якого розвитку того суспільства і тому наче «...націоналізм прагне нейтралізувати загальнолюдські цінності».
Насправді було все навпаки, бо ж навіть за законами формальної логіки інтернаціональне (космополітичне) не може існувати без національного. А національне не обов'язково передбачає протиставлення, ізоляцію, стерильність.

Ось що пише з цього приводу у книзі Nationalism. Mith und Realiti (1955) Бойд Шейфер: «В Німеччині особлива роль у націєтворенні належить Лютерові і його реформаційній ідеологічно-конфесійній діяльності, зокрема й тому, що він нагадав німцям про їхню особовість, відмінність від інших.

Однак треба пам'ятати, що, хоча Лютер говорив про інтереси німців як про щось протилежне інтересам італійців і віддавав перевагу німецькій мові у порівнянні з латиною вчених, він навряд чи був націоналістом... Кілька раніших реформаторів ішли ще далі – Джон Вікліф ще набагато раніше від часу Лютера хотів, аби національна церква була підпорядкована національній державі: гусистські лідери з Богемії підійшли впритул до ототожнення їхньої релігійної справи з національним інтересом...

Ідентифікація релігії і нації відбулась найбільш повно й чітко в пуританському повстанні сімнадцятого століття проти роялістського католицького абсолютизму в Англії.

...Національні церкви посилено культивували простонародну мову в молитвах, ритуалах і гімнах і таким чином поширювали функціонування національних мов. Найголовнішу для більшості протестантів книгу – Біблію – було перекладено й опубліковано саме цими мовами, й вона читалася не латиною, а саме цими мовами. У Швеції і Данії публікація Біблії простонародною мовою допомогла унормувати те, що сьогодні називається шведською і датською мовами».

Як в Італії творчість Данте, в Іспанії Кальдерона і Сервантеса, так в Англії поряд з «Королівською Біблією», особливу роль у формуванні національної мови, культури та свідомості, отже й нації, відіграла творчість Шекспіра.

З огляду на роль згадуваних чинників у формуванні націоналізму як світосприйняття, інтересів, культури, самосвідомості нації, а відтак – ролі націоналізму в розвої народів, його й трактували як політичну ідеологію та поділяли на кілька типів: ліберальний (представники Й.Г.Гердер, Й.Г.Фіхте, Д.Мадзіні, А.Міцкевич, Ф.Палацький), інтегральний (з домінантною роллю в Німеччині, Англії, Італії, Бельгії, Румунії, Іспанії), реформаторський (Японія, Туреччина, Китай).

Перший з них орієнтував на гармонізацію взаємин кореневих націй з представниками інших етносів; другий сповідував гегемонію націй-«месій»; третій генерував зусилля етносів, спрямовані на піднесення політичної, державної, національної свідомості та відповідних їй інституцій.
Таким чином, ще етнічна самосвідомість розрізняла «ми» і «вони».

Автори літописів Києво-руської держави зафіксували це розрізнення не лише між своїми племенами та сусідніх держав (половців, хозар, варягів, візантійців), а й між племенами своєї держави, до того ж на рівні як етнічному, так і культурному, мовному, на рівні характерів племен.

Бесплатно скачать реферат "Національна ідея, нація, націоналізм" в полном объеме