Реферат: Націоналізм як принцип самовизначення нації

Націоналізм як доктрина для універсального застосування вимагає від кожного цілковитої відданості власному народу. Тому право бути представником свого народу проголошується основоположним благом для кожної людської істоти. Націоналізм може набирати й вужчих (часткових) форм.

У такому разі національне почуття означає наголос на політиці задоволення національних інтересів за рахунок інтересів інших країн і без урахування інших цінностей, як, наприклад, потреби в уникненні кровопролиття, поваги до міжнародного права або участі в міжнародному співробітництві шляхом укладення двосторонніх та багатосторонніх угод. Такі форми часткового націоналізму мають такий же стосунок до його загальної форми, як егоїзм до індивідуалізму.

Егоїзм – це прагнення до задоволення власних інтересів без зважання на інтереси інших, а індивідуалізм – це доктрина, згідно з якою переслідувати власні інтереси дозволяється на тих же умовах, на яких інші можуть переслідувати свої.

У вигляді добре розробленої ідеології цей підхід стає імперіалізмом; він використовується для узаконення захоплення державою якоїсь території, не заселеної представниками її народу, або з метою заселення території ними, або ж із метою отримання від володіння нею певного зиску (зазвичай військового чи економічного).

Як ідеологія націоналізм дає конкретну відповідь на питання про те, що може бути основою для об’єднання людей. Таким чином, він неодмінно протистоїть ідеологіям, котрі дають іншу відповідь.

Яскравий приклад – класичний марксизм із його гаслом «Робітники не мають країни». (Марксова теорія історії, як здається, стала інтелектуальним боржником націоналізму, взявши ідею Гегеля про колектив як рушійну силу історії, але перенісши поняття колективності з націй на класи.)

Націоналізм також іде врозріз із тим, що ми могли б назвати «персоналізмом», – позицією, лаконічно викладеною у вислові Е. М. Фостера: якби йому довелося обирати між тим, чи зрадити свою країну, чи зрадити своїх друзів, він сподівався на те, що в нього вистачило б сміливості зрадити свою країну. Така позиція – утвердження моральної первинності особистих стосунків – нещодавно отримала подальший розвиток у творах низки американських письменниць-феміністок (див., напр., Noddings).

Протилежним персоналізму з його захопленням людськими стосунками і відторгненням усіх зовнішніх обов’язків є «космополітизм». Він проголошує, що всіх людей об’єднують у принципі одні й ті само інтереси (див., напр., Beitz). Зрозуміло, що як персоналізм, так і космополітизм однаковою мірою заперечують націоналізм.

Водночас на практиці націоналізм здатний сполучатися з ідеологіями лібералізму, соціалізму та комунізму незважаючи на притаманний їм космополітизм, якщо він проголошується абстрактно. Повсюдно у світі націоналізм посідає перше місце, а інша ідеологія йому підпорядковується, визначаючи зміст національного ідеалу.

Гасло Сталіна «Соціалізм (тобто комунізм) в одній країні» стосується й усіх інших ідеологій, приписуючи їм форми соціальної організації, які закладаються просто в національну матрицю. Більшість інтелектуалів відчувають певний дискомфорт від такої постановки питання.

Переважну більшість літератури з питань націоналізму становлять спроби вибудувати категорії, згідно з якими народність або національність пов’язується з різними історичними спільнотами.

Лінія розмежування проходить між «об’єктивними» концепціями національності, згідно з якими національність – це природна властивість людей, заснована на рідній мові, етнічному походженні тощо (див. Ergang), та «суб’єктивним» поглядом, згідно з яким національність є психологічним феноменом (див. Mill, р. 16). З цього погляду, «національність»… – це швидше спільне відчуття та виражене прагнення, а не сукупність ознак, що піддаються строгому визначенню» («Encyclopaedia Britannica»).

Різноманітні версії першої концепції складаються на основі історичного міфу і псевдобіології (див. також Расизм). Речники другої концепції більш здатні усвідомлювати сучасну умовність та мінливість національної ідентичності. (Мабуть, таки є частка правди у жартівливому вислові «Мова – це діалект, який має армію і флот».)

Неоднозначність природи національності, без сумніву, додала їй популярності; водночас сумнівною видається цінність спроб дати якесь єдине пояснення цієї її популярності.

Список использованной литературы:

1. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
2. Вазар І.М. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. - К., 1994.
3. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
4. Гаєвський Б. Філософія політики. -К., 1993.
5. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? - К., 1996.
6. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.
7. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999. Бесплатно скачать реферат "Націоналізм як принцип самовизначення нації" в полном объеме