Реферат: Рецепція роману Еміля Золя “Жерміналь” з позицій соціалістичної ідеології


Рубрика: Зарубежная литература
Вид: реферат
Язык: украинский
Размер файла: 23 кБ

Скачать реферат

Згадаємо широковідомі листи Ф.Енгельса до Ф.Мерінга, К.Шмідта, В.Боргіуса, М.Гаркнесс, М.Каутської та ін., в яких він застерігав від спрощення діалектики економічного базису і надбудови, роз’яснював своє розуміння проблем реалізму і т.д. Ці листи тривалий час були відомі, крім адресатів, вузькому колу активістів. Складні теоретичні побудови теоретиків тоді були опубліковані частково. Відкривалося широке поле діяльності пропагандистам і тлумачам, які, як правило, схематизували складні проблеми. До того ж пропагандисти дбають про емоційність, афористичність, доступність слухачам, читачам, які тягнуться до нової для них інформації. Так в обігу з’являються зручні формули, якими користуються численні наслідувачі як готовими кліше. До них належали і відомі тези Ф.Енгельса: “Реалізм передбачає, крім правдивості деталей, правдиве відтворення типових характерів у типових обставинах” (1888). “Чим більше приховані погляди автора, тим краще для твору мистецтва. Реалізм, про який я говорю, може проявитися навіть незалежно від поглядів автора” (тоді ж). “Політичний, правовий, філософський, релігійний, літературний, художній і т.д. розвиток ґрунтується на економічному розвитку” (1894). “Економічні умови, хоч би як сильно впливали на них інші – політичні й ідеологічні – є кінець кінцем все-таки вирішальними…” [4, c. 148; c. 166].
Під впливом цих положень тривалий час точилися дискусії про творчий метод, стиль митця. Побутували навіть відповідні ”моделі”, “канони” для роздумів про те, чи “завдяки”, чи “всупереч” світоглядові виникає вартісний художній твір? Енгельс залишив також орієнтир для “правильного” погляду не тільки на “реалізм” взагалі, а й на його творців, теоретиків. Його теза звучала так: “Бальзак, якого я вважаю значно більшим майстром реалізму, ніж усіх Золя минулого, сучасного й майбутнього, у “Людській комедії” дає нам надзвичайно яскраву реалістичну історію французького “громадянства”, особливо “паризького світу” [4, c. 166]. Подібне кліше виснував Енгельс також з творчості Бальзака. На його погляд, цей письменник пішов проти своїх власних класових симпатій і політичних пересудів”, “бачив неминучість падіння своїх улюблених аристократів і описував їх як людей , не вартих кращої долі”, “бачив справжніх людей майбутнього там, де їх у той час тільки й можна було знайти”, – в усьому тому вбачалась Енгельсові одна “з найбільших перемог реалізму і одна з найвеличніших рис старого Бальзака” [4, c. 167]. У цьому світлі ставлення П.Лафарга, а згодом і П.Христюка до творчості Е.Золя не є ні випадковим, ні оригінальним. Це – вже “парадигма”. Такими ж за витоками і логікою є закиди всім реалістам ХІХ ст. і письменникам, яких не приймав “пролетаріат” у ХХ ст., щодо “споглядальності”, “пасивності”, небачення майбутнього”.
Таким чином, один з вихідців пролетаріату і теоретиків соціалізму, що звертався і до літератури, і до літературної критики, під кінець ХІХ століття сформулював ті ідеї і в такій формі, які були підхоплені послідовниками і вірними учнями в центральній і східній Європі і канонізовані Леніним та його сподвижниками.
Засновник ленінізму, як свого варіанту марксизму на новому етапі, мав схильність ще до більшої популяризації і компактної презентації більшовицької ідеології. З цього погляду класичними для літературознавства були свого часу його праці “Партійна організація і партійна література” (1905) і “Матеріалізм та емпіріокритицизм” (1909). Вони заклали теоретичний фундамент – філософсько-ідеологічну основу – соціалістичного реалізму і літературної теорії як зброї пролетаріату. Ленінська знаменита настанова про те, що люди завжди були і будуть дурними жертвами обману і самообману, поки не навчаться за будь-якими обіцянками, теоріями віднаходити “класові інтереси”, тривалий час формувала літературну критику, зразок якої залишив П.Христюк.
У рецепції творчості Е.Золя це була нова фаза найбідніша змістом і формами. Недаремно французькі дослідники подали статистику про тиражі творів Е.Золя станом на 1908 рік і новий етап дослідження проблеми розпочали з 1950 року. Соціалістична призма не тільки спотворила перспективу рецепції Золя в країні “реального соціалізму”, а й в дивний спосіб заломила її на батьківщині того митця, який в естетичному горизонті І.Франка був центральною постаттю. Цікаво, що саме на межі 80-90-х р. ХІХ ст., коли був створений один з найкращих творів про робітниче життя в загальнолюдській перспективі, Ф.Енгельс та І.Франко залишили протилежні думки про Е.Золя. Виразник пролетарської ідеології – зневажливо вбивчу, а радикал, виразник селянства, навіть перейшовши на позиції націонал-демократії, твердив: “Жерміналь” належить не лише до найліпших повістей Золя, але загалом до наймогутніших творів новішої літератури” [5, c. 333].
Майже через сорок років після передбачень І.Франка Луї Арагон, французький марксист нового покоління, виступаючи 29 вересня 1946 року в Медані, де щороку відбувається паломництво друзів Золя, наголошував: “Ніколи не можна було б говорити про Еміля Золя як належить, коли намагатися розмежувати в ньому те, що становить його велич, і те, що пов’язує його з історією нашого народу […] …віддати належне Золя не означає віддати належне лише його літературній творчості. Те, чого чекав Золя – і чекає досі, це – засудження тих, хто засуджував його, тих, хто поглумився з честі Франції […].
…Хочуть чи не хочуть того вороги цього світила, усі його романи осяяні ореолом слави […]. Віддати належне Золя означає дістати науку з його життя і творчості, осягнути приклад Золя, продовжити його справу – справу Франції” [1, c. 150-152].
Отже, діапазон рецепції Е. Золя між 1888 (саме тоді писав Ф.Енгельс) і 1946 роком, коли виступав Л.Арагон, розширився до протилежних полюсів. Пошуки матеріалів про рецепцію творчості Е. Золя тривають.

Список использованной литературы:


1. Арагон Л. Зброєю слова. Пер. з франц. К., 1987.
2. Гром’як Р. Громадянськість і професіоналізм (Соціальна відповідальність критики): Літ.-крит. нарис. К., 1986.
3. Лафарг П. Про естетику і літературну критику. Збірник. К., 1977.
4. Маркс К., Енгельс Ф. Про мистецтво. К., 1978.
5. Франко І. Передмова [до роману Еміля Золя “Жерміналь”] // Зібр. тв: У 50 т. Т. 35. С. 333. К., 1976-1986.
6. Христюк П. Іван Франко про реалістичний стиль і натуралізм Е.Золя // Іван Франко про Золя. Харків, 1931.
7. Bloch Dano E. Madame Zola. Biographie. Paris, 1997. Бесплатно скачать реферат "Рецепція роману Еміля Золя “Жерміналь” з позицій соціалістичної ідеології" в полном объеме