Реферат: Дисидентський pух в Україні


Рубрика: История Украины
Вид: реферат
Язык: украинский
Размер файла: 12 кБ

Скачать реферат

У 60-80-ті pp. окремі групи інтелігенції виступали із заявами, протестами, спрямованими на захист прав людини та її свобод, збереження культурної спадщини минулого, надання реального суверенітету Україні. Особливу увагу питанням захисту прав людини, суверенітету України приділяла Українська Гельсінська група (УГГ), утворена у листопаді 1976 р. До неї увійшли відомий письменник Микола Руденко (керівник групи), письменник-фантаст Олесь Бердник, відомі правозахисники та колишні політичні в'язні Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Оксана Мешко та ін. Згодом до членів УГГ приєднався генерал-майор у відставці, українець за походженням Петро Григоренко. Всього у складі Української Гельсінської групи було 10 чоловік. УГГ створювалась як відкрита громадська організація. Група ставила завдання легальним шляхом домагатися від властей дотримання законодавства щодо прав людини. Правозахисний рух в Україні привернув увагу урядів і законодавців різних країн світу. Незважаючи на те, що Українська Гельсінська група діяла цілком легально й у межах радянської Конституції та підписаних СРСР міжнародних угод, вона стала об'єктом переслідувань і політичних репресій. Із 37 членів групи, які працювали в ній у 1977-1985 pp., 23 були засуджені та відправлені у табори і на заслання, шестеро позбавлені радянського громадянства. Три члени групи - В. Стус, О. Тихий, Ю. Литвин - загинули у таборах.
Окремим напрямом дисидентського руху в Україні була боротьба за свободу совісті та віросповідання. Радянські конституції, прийняті у різні часи, не заперечували цього права громадян. Але на практиці керівництво країни вживало різноманітних заходів проти релігійних культів. У найгіршому становищі, у порівнянні з іншими конфесіями, перебували греко-католики України. Українська греко-католицька церква внаслідок постійних утисків і репресивних заходів влади у народі стала називатися «церквою у катакомбах» (тому що діяла нелегально). Але навіть переслідування не змогли остаточно знищити її. У 60-80-ті pp. таємні обряди для віруючих у Західній Україні проводили понад 300 греко-католицьких священиків. Влада жорстоко поводилася з представниками релігійного дисиденства. На початок 1968 р. із 230 засуджених учасників українського опозиційного руху через релігійні переконання постраждало 84 особи. У серпні 1980 р. з 90 українських політичних в'язнів 78 мали пряме відношення до боротьби за свободу совісті.
Наприкінці 70-х pp. учасники опозиційного руху починають поступово переходити на нелегальне становище, створюючи таємні групи й організації. Репресії проти дисидентів не припинялись і в 1980-ті роки. У 1980 р. до в'язниць і таборів було відправлено чергову партію політв'язнів: Степана Хмару, Віталія Шевченка, Олеся Шевченка та ін.
У 60-80-ті pp. опозиційний рух в Україні, незважаючи на відчутні втрати у своїх лавах, зумів зберегти загальну тенденцію, спрямовану на політичне, духовне і культурне відродження нації. При цьому опозиційні сили, що виступали за суверенність України, не мали ні єдиної організаційної структури, ні цілісної програми. Значною мірою це зумовлювалося репресивними заходами влади проти інакомислячих.

Бесплатно скачать реферат "Дисидентський pух в Україні" в полном объеме