Реферат: Українські землі наприкінці XVIII у першій половині XIX ст

Царизм намагався ліквідувати навіть назви «Україна» і «Малоросія». З цією метою Слобідсько-Українська губернія була перейменована в Харківську (1835), а Малоросійське генерал-губернаторство — в губернаторство Полтавське і Чернігівське.
Для посилення своєї влади й гніту в Україні Микола І збільшував кількість розташованих там військ. У Київській і Подільській губерніях у 1837 р. було створено п'ять нових округів військових поселень. До Києва з Могилева було переведено штаб 1-ї армії. Під особистим наглядом Миколи І в Києві, на Печерську, від початку 30-х до 1852 р. будувалася фортеця. Київ мав стати оплотом самодержавства у так званому Південно-Західному краї.
Після придушення польського повстання 1830—1831 pp. царський уряд піддав репресіям значну частину польських шляхтичів — учасників повстання і посилив русифікаторську політику на Правобережній Україні. Багато польських повстанців було віддано в рекрути або заслано у Сибір. Маєтки шляхтичів, які брали участь у повстанні, були конфісковані. Понад 80 тис. дрібних шляхтичів Правобережжя, переважно польських, було виключено з дворянських списків. У 1831 р. на Правобережжі були закриті польські школи і відкриті російські, а в 1832 р. російська мова була оголошена мовою діловодства в усіх адміністративних установах.
Польський Кремінецький ліцей було закрито, а замість нього у 1834 р. в Києві відкрито університет, що, на думку Миколи І, мав стати цитаделлю обрусіння України. «...Назначение университета, — говорив міністр народної освіти Уваров, — распространять русское образование и русскую народность в ополяченном крае Западной России». У 1835 р. у Києві було скасовано магдебурзьке право.
В 1840—1843 pp. в Україні було ліквідовано чинність Литовського статуту і в судах запроваджено загальноім-перські закони. 1839 р. на Правобережжі було ліквідовано церковну унію і царським указом силою обернено 130 тис. уніатів у православ'я.
Ставлячи метою збільшити число «умственных плотин» і «отодвинуть Россию на 50 лет от того, что говорят ей теории», царський міністр освіти Уваров робив усе для того, щоб не допустити розширення освіти народу. За новим шкільним статутом 1828 р. у середні й вищі учбові заклади приймали лише дітей дворян і чиновників. Уся справа освіти була підпорядкована генерал-губернаторам. У їх відання були передані учбові округи: в 1847 р.— Харківська, а в 1848 р.— Київська. В учбових закладах запроваджувався режим суворої регламентації й муштри. За студентами й учнями був влаштований пильний нагляд, в гімназіях учнів били різками.
Війна Росії з Туреччиною1828—1829 pp.
У 1828 р. турецький султан, підбурюваний Англією, почав війну проти Росії. Воєнні дії відбувалися на Дунаї і на Кавказі. Російські війська, долаючи опір турків, форсували Прут і Дунай, ввійшли в Молдову і Валахію, перевалили через Балкани, зайняли Адріанополь і викинули за 60 км від Константинополя свої авангарди. На Кавказі вони взяли Ерзерум і прямували до Трапезунда.
Зазнавши поразки, Туреччина 14 вересня 1829 р. в Адріанополі підписала з Росією мирний договір. Росія одержала острови в гирлі Дунаю і східний берег Чорного моря від гирла Кубані до північних меж Аджарії. Було підтверджено право Росії вільно торгувати на всій території Туреччини і свободу плавання комерційного флоту по Чорному й Середземному морях і в протоках. Турецький уряд підтвердив автономію Молдови, Валахії та Сербії і незалежність Греції.
Повернення запорожців з-за Дунаю й утворення Азовського козацького війська.
Коли в 1828 р. почалася російсько-турецька війна, козакам Задунайської Січі турецький уряд наказав виступити разом з турецькими військами проти російської армії. Тоді на заклик кошового отамана Задунайської Січі Йосипа Михайловича Гладкого і за його таємною домовленістю з російським командуванням 1500 козаків перейшли під Ізмаїлом на 42 човнах на бік російських військ. З них було сформовано Дунайський козацький полк, який узяв активну участь у боях проти турків, особливо при здобутті фортеці Ісакчі. Задунайська Січ турками була зруйнована, а задунайське військо ліквідоване.
Після закінчення російсько-турецької війни задунайські козаки, що перейшли в межі Росії, були поселені царським урядом на північно-західному узбережжі Азовського моря між Бердянськом і Маріуполем. Цим було покладено початок Азовському козацькому війську, до якого незабаром було включено частину місцевих державних селян. Азовські козаки жили станицями, займалися землеробством і рибальством, виконували військову службу, зокрема служили у військовій флотилії, яка охороняла східне узбережжя. Зберігався козацько-старшинський устрій. Кошовим отаманом до 1853 р. був й. Гладкий, який цього року пішов у відставку в чині генерал-майора. Старшини збагачувалися, серед козаків посилювалось майнове розшарування. Гладкий поселився в м. Олександрівську (тепер — Запоріжжя), у 1866 р. помер і похований там же, в Олександрівську.
У 1862—1864 pp. 1000 сімей азовських козаків за наказом царських властей насильно були переселені на Північний Кавказ в станиці Анапського округу та Закубанської області. Азовці підняли повстання, яке було придушено. В 1865 р. за царським указом Азовське козацьке військо ліквідовано. Старшини-офіцери були включені до складу дворянства, а рядові козаки перетворені в селян.

Бесплатно скачать реферат "Українські землі наприкінці XVIII у першій половині XIX ст" в полном объеме