Вiд матерi - слава, i пiсня, i хлiб
Нiчого кращого не знаю,
Як тая мати молодая...
(Т. Шевченко)
Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, "святая сила всiх святих, пренепорочная, благая" народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.
Народжується дитина - мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в школi- мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що характер людини формується до п'яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсь людини?
Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її безсоннi ночi i самозреченiсть.
Мамо, голубко, заранi в могилi
Праця й недуга зложили тебе.
Пiсня ж твоя в невмираючiй силi
В мойому серцi яснiє, живе, - пише I. Франко у вiршi "Пiсня i праця", а далi робить висновок:
Пiсня i праця - великi двi сили,
Їм я до скону бажаю служить.
Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: "Ти не забився, синку?" Тiльки мати здатна на таке.
Нiжною любов'ю до неньки, що "ночей не доспала", сповненi вiршi А. Малишка - всi, мабуть, чули й знають його "Пiсню про рушник". Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник:
Мати сiяла сон
Пiд моїм пiд вiкном,
А вродив соняшник.
I тепер: хоч буран, хоч бур'ян чи туман
А менi сонячно...
("Мати сiяла сон")
Жоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi - велику любов - дарує нам з дитинства мати.
Мати наша - сива горлиця,
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола - намистиною,
Небо - празниковою хустиною...
А земля - пшеницею ярою,
А лiта - замисленим явором...
Крашанкою - сонце в миснику,
А вона - до них всiх - пiснею.
(Б. Олiйник, "Мати наша - сива горлиця")
У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини - "мамо". Наша слава - це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього вогнища - усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:
Бо, хто матiр забуває,
Того Бог карає,
Того дiти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, "I мертвим, i живим...")
I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання - як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту "червоними i чорними нитками" на рушнику чи то на сорочцi?
Можна вибрать друга
i по духу брата,
Та не можна рiдну
матiр вибирати.
(В. Симоненко, "Лебедi материнства")
Недаремно ми найдорожче - Батькiвщину - називаємо матiр'ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.
Як тая мати молодая...
(Т. Шевченко)
Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, "святая сила всiх святих, пренепорочная, благая" народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.
Народжується дитина - мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в школi- мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що характер людини формується до п'яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсь людини?
Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її безсоннi ночi i самозреченiсть.
Мамо, голубко, заранi в могилi
Праця й недуга зложили тебе.
Пiсня ж твоя в невмираючiй силi
В мойому серцi яснiє, живе, - пише I. Франко у вiршi "Пiсня i праця", а далi робить висновок:
Пiсня i праця - великi двi сили,
Їм я до скону бажаю служить.
Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: "Ти не забився, синку?" Тiльки мати здатна на таке.
Нiжною любов'ю до неньки, що "ночей не доспала", сповненi вiршi А. Малишка - всi, мабуть, чули й знають його "Пiсню про рушник". Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник:
Мати сiяла сон
Пiд моїм пiд вiкном,
А вродив соняшник.
I тепер: хоч буран, хоч бур'ян чи туман
А менi сонячно...
("Мати сiяла сон")
Жоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi - велику любов - дарує нам з дитинства мати.
Мати наша - сива горлиця,
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола - намистиною,
Небо - празниковою хустиною...
А земля - пшеницею ярою,
А лiта - замисленим явором...
Крашанкою - сонце в миснику,
А вона - до них всiх - пiснею.
(Б. Олiйник, "Мати наша - сива горлиця")
У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини - "мамо". Наша слава - це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього вогнища - усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:
Бо, хто матiр забуває,
Того Бог карає,
Того дiти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, "I мертвим, i живим...")
I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання - як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту "червоними i чорними нитками" на рушнику чи то на сорочцi?
Можна вибрать друга
i по духу брата,
Та не можна рiдну
матiр вибирати.
(В. Симоненко, "Лебедi материнства")
Недаремно ми найдорожче - Батькiвщину - називаємо матiр'ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.
|
Відгуки користувачів: Вiд матерi - слава, i пiсня, i хлiб -
Додати коментар | ↑ на початок |