Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан).

Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обґрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого «Кобзаря», Семенко ніби кинув виклик суспільству, проте не тим, що вія не шанує Шевченка, а тим, що він протестує проти створення кумирів.

Становлення нового напрямку було досить складним із декількох причин. По-перше, футуризм намагався освоїти насамперед міський урбанізований світ, тому у поезіях футуристів помітне було майже обожнювання техніки, захоплення величчю індустріального виробництва, особливо процесом роботи в цехах.

Відповідно з’являються у творах незвично побудовані слова, щоб передати звуки й запахи міста, наприклад: життєдать, життєбензин, життєрух. По-друге, у футуристів ідеологія панувала над естетикою, саме ідеологія вносила деструкцію, оскільки був негативізм до досягнень цивілізації та культури.

Експерименти в поезії 20-х років спонукають Михайля Семенка до переосмислення суспільних, процесів, і він пише вірш «Запрошення». Твір написано білим віршем, у ньому звучить заклик полишити буденні справи й вирушити на Батиєву гору, погуляти по «сніго-білому полю» (незвичайне поєднання слів).

Автор намагається примирити людей у їхньому протистоянні, позбавити їх почуття відрази й ненависті: «Будьте ж такі добрі, не дивіться, як на звірів, на нас…» Поет сподівається, що чудовий краєвид Батиєвої гори сприятиме цьому.

Ліричний герой поезії «Бажання» сповнений прагнення «перевернути світ» і «поставити все догори ногами»: стягнути з небозводу місяця, подарувати зорі дітям, а барви весни - служниці Маші. Проте ці бажання нездійсненні, бо складно боротися з природою, що диктує свої правила і має свої закони розвитку.

Твір «Місто», що складається з одного речення, позбавленого будь-яких внутрішніх розділових знаків, є взірцем урбаністичної поезії Михайля Семенка. Місто для нього - центр поезії, fвтор зачаровано фіксує різноманітні образи - звукові («блимно і крапно»), зорові («блиск лініями», «міняться силуетами»), абстрактні («диференційована геометрія химерних кутів і будов»).

Водночас поет ніби «нанизує» ряд дієслівних форм: «сунуть лізуть повзуть пересовуються», «міняться», «вирізують», «закріплюються». Через просторову асоціацію виникає образ багатоголосого, неспокійного міста, що живе, розвивається, змінюється у своїй архітектурі.

Будучи футуристом, Семенко пережив складні етапи розвитку цього літературного процесу в Україні: кверофутуризм, панфутуризм з різними його модифікаціями на кшталт «Аспанфуту» (Асоціація панфутуристів), «Комун культу» (Комуністична культура) тощо.

На жаль, творчість Михайля Семенка, що яскраво засяяла в українській літературі, несподівано згасла. Футуризм, як і інші літературні напрямки, діюча влада вважала шкідливим і антирадянським, усі митці мусили творити в одному напрямку, що називався «соціалістичний реалізм».

Спроби писати за вимогами цього стилю не надихнули поета, він повертається до своїх ідеалів, чого комуністичні ідеологи йому не подарували, як і багатьом представникам українського авангардизму, у 1937 році Михайль Семенко був звинувачений у контрреволюційній і терористичній діяльності, і після тортур засуджений до розстрілу.