Третій ангел просурмив, і впала з неба велика зірка,
яка горіла немов світильник, і потрапила на третю
частину рік і на джерела вод. Ім'я сеї зірки «полин»,
і третя частина вод зробилась полином і багато людей
померли від вод, тому що вони стали гіркими.
«Откровення Св. Іоанна Богослова»

«Чорнобиль» українською мовою — полин звичайний. Вже за декілька днів після аварії пішов поголос про таємничий зв'язок між Апокаліпсисом і вибухом четвертого енергоблоку.

Весною 1986 року назва невеличкого провінційного містечка Чорнобиль, що на півночі України, стала відома цілому світові. Тут сталася страшна трагедія, яка забрала життя багатьох і ще буде забирати протягом багатьох років. Навряд чи коли-небудь ми до кінця спокутуємо свої гріхи...

Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався о 1 годині 23 хвилини 48 секунді. «Будівлі реактора практично не було. З труби виривайся стовп чорно-зеленого вогню — аж гудів», — згадує очевидець. Пожежники Володимир Правик, Володимир Тищура, Микола Титенюк, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Віктор Кибенюк віддали своє життя, щоб вогонь не перекинуноі на сусідні блоки станції. Неможливо уявити, що було б, не зроби вони тієї ночі все, навіть неможливе. Але не могли вони тоді знати, яка невидима страшна, безжалісна небезпека разом із вогнем видерлась назовні. їм було ніколи думати про цю небезпеку, вони рятували атомну станцію, рятували Прип'ять, Чорнобиль, всіх нас. Потужність радіації була такою, що прилади зашкалювало.

А цього часу країна безтурботно готувалася до святкування Першотравня. Засоби масової інформації заспокійливо «присипляли», що нічого страшного не сталося, хоча вже 26 квітня почалась евакуація жителів міста енергетиків — Прип'яті. На дезактивацію території було кинуто військові частини, через районні військомати йшов неоголошений набір резервистів. Всіх цих людей направляли в самісіньке пекло, нічого не пояснивши і не надавши елементарних засобів індивідуального захисту, — потрібно було терміново локалізувати джерело радіації. І нікого не турбувало, що мине небагато часу, і тисячі, тисячі ліквідаторів — здорових молодих людей — почнуть хворіти та помирати.

Чорнобиль і досі дає про себе знати. Радіоактивне забруднення величезних територій, рік і озер, міст та сіл (в радіусі тридцяти кілометрів від Чорнобиля і досі ніхто не живе) — це лише частина трагедії. Головним на Землі лишається людське життя, і саме воно опинилося під загрозою. Ні для кого не є секретом, що після Чорнобильської трагедії померло багато людей, ще більше захворіло, і страшні показники продовжують неухильно зростати. У дорослих частота ракових захворювань підвищилась у два-три рази, у дітей — в десятки разів. Відбувається послаблення імунної системи, змінюється склад крові, генетичний код. Особливо страшно це відбилося на дітях — скільки мутацій, неймовірних захворювань, численних порушень функцій організму...

А решта саркофагів і досі стоять — стоять страшним пам'ятником людського горя. Чорнобиль назавжди залишиться в наших душах чорною, страшною безоднею.

О люде мій бідний, моя ти родино,
Брати мої вбогі, закуті в кайдани!
Палають страшні, незагойнії рани
На лоні у тебе, моя Україно!

Вслухайтеся в ці рядки! Вдумайтеся в них — і здійміться на крилах сумних пісень, щоб поглянути на страшні незагойнії виразки і струпи радіації на рідній землі. І скажіть разом із Лесею Українкою та з Україною:

«Жити хочу! — Буду жити!»