Осуд міщанського світогляду в п’єсі М. Кулиша "Мина Мазайло"
Микола Кулиш - художник багатогранного таланта. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму «97».
Творчість Н. Кулиша - це багатогранне, загострене зображення побуту українців
На Україні в перші десятиліття XX сторіччя відбувалися складні й згруповані процеси, точилися гострі політичні й літературні дискусії. Микола Кулиш завжди перебуває в центрі подій, головний герой його добутку - українець по походженню, але малорус за своєю суттю. Він типовий «колишній українець», у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське - це «третій сорт», і відмовитися від свого, національного - єдиний спосіб вирватися з «плебейського» стану.
Міна Мазайло, службовець тресту «Донвугилля», соромиться своеого «малороссийского» походження. Причину всіх життєвих невдач він бачить у міщанському прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло!
Від любові відмовлялися - Мазайло!» Він робить собі нове прізвище серед декількох таких, що звучать «шляхетно»: Тюльпишов, Рожевий, Алмазів, і нарешті зупиняється на Мазенин. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж прізвище чоловіка, що вона носить багато років, «як віспа на житті...» Розпач відчувається в її словах: «Мене обдурив: я полюбила не Мазайла, а Мазалова, чому не сказав?»
Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, батькові характеризують доню Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву в загс.
Щоб підтримати Мину Мазайла в його рішенні, як на крилах прилетіла з Курська тітка Мотя - живе втілення великодержавної пихи. Її українофобство, зневажливий тон, коли мова йде про український, - це ознака міщанського світогляду.
Твір Миколи Кулиша «Мина Мазайло» глядач сприймав як політичну сатиру на міщанство, як критикові національної упередженості й великоросійського шовінізму
Драма «Мина Мазайло» - надзвичайно актуальний добуток для нашого народу, оновленого подіями національного відродження. Темою добутку є відносини містичного й патріотичного таборів до проблеми українізації в період непу.
П'єса була написана на матеріалі 20-х років XX сторіччя, і вона й сьогодні змушує задуматися над проблемами національної самосвідомості, своєї мови, держави в цьому сила й краса добутку, у цьому майстерність і самобутність автора
Головний герой твору Мина Мазайло з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на більше благозвучну. Цей національний нігіліст ненавидить свій народ, українську мову, що приводить до втрати людського достоїнства. Рішення змінити прізвище викликає неоднозначну реакцію й сім'ї, до цієї проблеми залучаються навіть далекі родичі. Одні виступають за зміну прізвища, інші хочуть залишити її.
Захищають рідне прізвище Мокій, що є украинофилом, дядько Тарас, Уля. Мокій - українець у душі, він чітко й дохідливо висловлює свої думки про українізацію, відчуває всі нюанси українських слів. Він робить всі, аби тільки прискорити цей процес.
Дядько Тарас теж українець, але процес українізації йому не подобається. Він уважає: «їхня українізація - це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було...» Дядько Тарас за старі звичаї, обряди, традиції, а нове його лякає
Ворогами українізації виступають Мина Мазайло, його дружина Лина, дочка Рина й тітка Мотя з Курська. Расистська платформа тітки Мотрі ґрунтується на великодержавних шовіністичних твердженнях. Її мова й не росіянин, і не українськими, засміченими словами-паразитами, персоніфікує російський шовінізм. Вороже сприймає ідею українізації й Мина Мазайло, що говорить: «Серцем передчуваю, що українізація - це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця й не давати мені ходу на вищі посади».
Микола Кулиш не вивів у п'єсі жодного позитивного героя. Тому що в кожного персонажа є свої недоліки: обмеженість, тупість, духовна вбогість. Навіть Мокій такий закоханий в українську мову, відчуває його відтінки, - не позитивний герой.
Він бездіяльний, поглиблений у себе, він скоріше науковець, якого українська мова цікавить тільки із професійної точки зору. Дядько Тарас теж не позитивний герой. Він половинчастий у своїх думках і вчинках, досить легко здає свої позиції.
Сучасники Миколи Кулиша побачили в п'єсі «Мина Мазайло» себе: сміливі люди, жалюгідні міщани. А нас письменник застерігає не забувати, якого ми роду, до яких націй належимо. А ще призиває любити свою мову, зберігати народні традиції, бути гідними громадянами своєї країни
Творчість Н. Кулиша - це багатогранне, загострене зображення побуту українців
На Україні в перші десятиліття XX сторіччя відбувалися складні й згруповані процеси, точилися гострі політичні й літературні дискусії. Микола Кулиш завжди перебуває в центрі подій, головний герой його добутку - українець по походженню, але малорус за своєю суттю. Він типовий «колишній українець», у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське - це «третій сорт», і відмовитися від свого, національного - єдиний спосіб вирватися з «плебейського» стану.
Міна Мазайло, службовець тресту «Донвугилля», соромиться своеого «малороссийского» походження. Причину всіх життєвих невдач він бачить у міщанському прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло!
Від любові відмовлялися - Мазайло!» Він робить собі нове прізвище серед декількох таких, що звучать «шляхетно»: Тюльпишов, Рожевий, Алмазів, і нарешті зупиняється на Мазенин. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж прізвище чоловіка, що вона носить багато років, «як віспа на житті...» Розпач відчувається в її словах: «Мене обдурив: я полюбила не Мазайла, а Мазалова, чому не сказав?»
Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, батькові характеризують доню Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву в загс.
Щоб підтримати Мину Мазайла в його рішенні, як на крилах прилетіла з Курська тітка Мотя - живе втілення великодержавної пихи. Її українофобство, зневажливий тон, коли мова йде про український, - це ознака міщанського світогляду.
Твір Миколи Кулиша «Мина Мазайло» глядач сприймав як політичну сатиру на міщанство, як критикові національної упередженості й великоросійського шовінізму
Драма «Мина Мазайло» - надзвичайно актуальний добуток для нашого народу, оновленого подіями національного відродження. Темою добутку є відносини містичного й патріотичного таборів до проблеми українізації в період непу.
П'єса була написана на матеріалі 20-х років XX сторіччя, і вона й сьогодні змушує задуматися над проблемами національної самосвідомості, своєї мови, держави в цьому сила й краса добутку, у цьому майстерність і самобутність автора
Головний герой твору Мина Мазайло з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на більше благозвучну. Цей національний нігіліст ненавидить свій народ, українську мову, що приводить до втрати людського достоїнства. Рішення змінити прізвище викликає неоднозначну реакцію й сім'ї, до цієї проблеми залучаються навіть далекі родичі. Одні виступають за зміну прізвища, інші хочуть залишити її.
Захищають рідне прізвище Мокій, що є украинофилом, дядько Тарас, Уля. Мокій - українець у душі, він чітко й дохідливо висловлює свої думки про українізацію, відчуває всі нюанси українських слів. Він робить всі, аби тільки прискорити цей процес.
Дядько Тарас теж українець, але процес українізації йому не подобається. Він уважає: «їхня українізація - це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було...» Дядько Тарас за старі звичаї, обряди, традиції, а нове його лякає
Ворогами українізації виступають Мина Мазайло, його дружина Лина, дочка Рина й тітка Мотя з Курська. Расистська платформа тітки Мотрі ґрунтується на великодержавних шовіністичних твердженнях. Її мова й не росіянин, і не українськими, засміченими словами-паразитами, персоніфікує російський шовінізм. Вороже сприймає ідею українізації й Мина Мазайло, що говорить: «Серцем передчуваю, що українізація - це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця й не давати мені ходу на вищі посади».
Микола Кулиш не вивів у п'єсі жодного позитивного героя. Тому що в кожного персонажа є свої недоліки: обмеженість, тупість, духовна вбогість. Навіть Мокій такий закоханий в українську мову, відчуває його відтінки, - не позитивний герой.
Він бездіяльний, поглиблений у себе, він скоріше науковець, якого українська мова цікавить тільки із професійної точки зору. Дядько Тарас теж не позитивний герой. Він половинчастий у своїх думках і вчинках, досить легко здає свої позиції.
Сучасники Миколи Кулиша побачили в п'єсі «Мина Мазайло» себе: сміливі люди, жалюгідні міщани. А нас письменник застерігає не забувати, якого ми роду, до яких націй належимо. А ще призиває любити свою мову, зберігати народні традиції, бути гідними громадянами своєї країни
|
Відгуки користувачів: Осуд міщанського світогляду в п’єсі М. Кулиша "Мина Мазайло" - Куліш Микола
Додати коментар | ↑ на початок |