Гарно в рідній стороні!
Чи бачили ви коли-небудь, як під яскравим, сяючим, променистим блакитним небом золотом віддзеркалює земля? Це - пшеничні поля моєї рідної, батьківської сторони. Чи ви чули, як бринить прозоре, кришталево чисте повітря веселою й радісною піснею пташки, як вдоволено гуде джміль, як шелестить, шурхотить листя під дотиком вітерця? Це - голос моєї землі. Чи торкалися ваших вій лагідні сонячні промені, ваших скронь - гілочки беріз, ваших рук - трепетні й тендітні польові квіти? Це - ніжність моєї Батьківщини.
Стискає серце і перехоплює подих від такої краси, від того, що ти - її часточка, бо живеш на цій землі. І вона - твоя єдина, твоя рідна, своя!.. Хіба можна нею не пишатися, бути байдужим до її краси й мальовничості? Я люблю рідну землю у будь-яку пору року, бо вона завжди чарівна.
Весною, коли природа струшує з себе сон, урочисто і натхненно готується вона вибухнути новим життям, а потім ніжно та трепетно випускає під захист і турботу сонечка перше листя і квіти. З чужих і далеких країв повертаються додому птахи й наповнюють небо піснями любові та захоплення.
Літо дарує мені щоденне свято краси: і молодий, юний кущ акації, що вперше вкрився жовтими квіточками, і немовля-пташеня, яке висунулося безстрашно і відважно з гнізда, і квітуча галявина, вкрита багатобарвними, різнокольоровими квіточками.
Восени рідна земля неначе полум'яніє в червоно-жовтому вбранні. Складається враження, що вона востаннє хоче порадувати, потішити тебе перед своїм зимовим сном.
Та і взимку вона казкова! Чорні дерева стоять величними й могутніми велетнями на білій, чистій ковдрі. Вони сплять, набираючись сили для нового життя...
Мила моя земле! Рідна сторона! Може, для когось і є чудовіші й красивіші краї, але ти для мене - найкраща, наймиліша, неповторна!
Стискає серце і перехоплює подих від такої краси, від того, що ти - її часточка, бо живеш на цій землі. І вона - твоя єдина, твоя рідна, своя!.. Хіба можна нею не пишатися, бути байдужим до її краси й мальовничості? Я люблю рідну землю у будь-яку пору року, бо вона завжди чарівна.
Весною, коли природа струшує з себе сон, урочисто і натхненно готується вона вибухнути новим життям, а потім ніжно та трепетно випускає під захист і турботу сонечка перше листя і квіти. З чужих і далеких країв повертаються додому птахи й наповнюють небо піснями любові та захоплення.
Літо дарує мені щоденне свято краси: і молодий, юний кущ акації, що вперше вкрився жовтими квіточками, і немовля-пташеня, яке висунулося безстрашно і відважно з гнізда, і квітуча галявина, вкрита багатобарвними, різнокольоровими квіточками.
Восени рідна земля неначе полум'яніє в червоно-жовтому вбранні. Складається враження, що вона востаннє хоче порадувати, потішити тебе перед своїм зимовим сном.
Та і взимку вона казкова! Чорні дерева стоять величними й могутніми велетнями на білій, чистій ковдрі. Вони сплять, набираючись сили для нового життя...
Мила моя земле! Рідна сторона! Може, для когось і є чудовіші й красивіші краї, але ти для мене - найкраща, наймиліша, неповторна!
|
Відгуки користувачів: Гарно в рідній стороні! -
Додати коментар | ↑ на початок |